Она была в браке очень долгое время и была выдана замуж в юном возрасте. Так как муж много времени уделял работе, она была скорее его советником, чем супругой. И, когда Жюльен вошёл в её жизнь, он был словно глоток свежего воздуха, молодой, довольно красивый, начитанный (знал Библию наизусть) и у них были темы для разговора. Основная причина в том, что она не скучала рядом с ним, и , плюс ко всему, запретный плод всегда сладок. Но, к несчастью, она не учла, что Жюльен был диким карьеристом, и готов был использовать женщин в корыстных целях.
Почуття, що запалювало пані де Реналь, робило її енергійною й рішучою. Ось вона, немов засуджена на смерть, щоб урятувати коханого, іде до кімнати Жульєна, щоб витягти з матраца портрет Наполеона. То всіма правдами і неправдами вводить Жульєна, людину низького походження, до складу почесної варти. То продумує анонімний лист.
Пані де Реналь перебуває весь час у душевній напрузі, у ній боряться дві сили — природне почуття, прагнення до щастя і почуття обов’язку стосовно родини, чоловіка, нав’язане суспільством, цивілізацією, релігією. Тому вона постійно вдається у крайнощі. Коли захворів її син Ксав’є-Станіслав, вона сприймає хворобу як покарання Бога за подружню невірність. І майже одразу після того, як загроза здоров’ю хлопчика минула, знову віддається своєму коханню. Мабуть, в одну з таких хвилин лютого каяття вона, з намови абата Кастанеда, і відіслала маркізові де Ла-Молю відгук про поведінку Сореля, що відіграв таку фатальну роль у долі Жульєна. Відтак знову повернулася вона до коханого, тепер уже остаточно. Вона не може вже більше йти проти себе, своєї природи, натури. Вона говорить Жульє-нові: «Мій обов’язок передусім — бути з тобою». Відтоді вона зовсім перестала зважати на моральний осуд. Тепер він для неї просто не існував. Останні дні вона була поруч із Жульєном. Життя без коханого для неї стало безглуздим. І за три дні після страти Жульєна пані де Реналь померла, обіймаючи своїх дітей. Вона тихо, непомітно жила, жертвуючи собою заради дітей, родини, коханого, і так само тихо померла.
Почуття, що запалювало пані де Реналь, робило її енергійною й рішучою. Ось вона, немов засуджена на смерть, щоб урятувати коханого, іде до кімнати Жульєна, щоб витягти з матраца портрет Наполеона. То всіма правдами і неправдами вводить Жульєна, людину низького походження, до складу почесної варти. То продумує анонімний лист.
Пані де Реналь перебуває весь час у душевній напрузі, у ній боряться дві сили — природне почуття, прагнення до щастя і почуття обов’язку стосовно родини, чоловіка, нав’язане суспільством, цивілізацією, релігією. Тому вона постійно вдається у крайнощі. Коли захворів її син Ксав’є-Станіслав, вона сприймає хворобу як покарання Бога за подружню невірність. І майже одразу після того, як загроза здоров’ю хлопчика минула, знову віддається своєму коханню. Мабуть, в одну з таких хвилин лютого каяття вона, з намови абата Кастанеда, і відіслала маркізові де Ла-Молю відгук про поведінку Сореля, що відіграв таку фатальну роль у долі Жульєна. Відтак знову повернулася вона до коханого, тепер уже остаточно. Вона не може вже більше йти проти себе, своєї природи, натури. Вона говорить Жульє-нові: «Мій обов’язок передусім — бути з тобою». Відтоді вона зовсім перестала зважати на моральний осуд. Тепер він для неї просто не існував. Останні дні вона була поруч із Жульєном. Життя без коханого для неї стало безглуздим. І за три дні після страти Жульєна пані де Реналь померла, обіймаючи своїх дітей. Вона тихо, непомітно жила, жертвуючи собою заради дітей, родини, коханого, і так само тихо померла.