1. У XVII ст. соціально-економічні суперечності в Україні загострилися до краю. Антиукраїнська політика польських правлячих кіл викликала загальне незадоволення усіх верств українського суспільства. Це привело до великого повстання 1648 р., яке невдовзі переросло в Національно-визвольну революцію українського народу 1648 – 1676 рр.
Найголовніші причини національно-визвольних змагань українців проти польсько-шляхетського режиму в Україні були такі.
• По-перше, посилення експлуатації українського селянства. Справжнім народним лихом були орендарі, як правило, євреї, що обліпили своїми шинками всі села й міста. Особливо нещадної експлуатації зазнавало українське село.
• По-друге, посилення національно-релігійного гноблення українського народу. Польські магнати, особливо після Берестейської унії, силою насаджували в Україні католицизм., утискували православних і їхню віру, захоплювали й руйнували церкви та монастирі, проводили дискримінаційну політику у сфері мови, освіти, культури.
Головною рушійною та керівною силою революції виступило козацтво. Активну участь у боротьбі взяли селянство, міське населення, значна частина української шляхти й православного духовенства. Очолив визвольну боротьбу українського народу Богдан Хмельницький (1595 – 1657), якого козаки на початку 1648 р. обрали гетьманом.
У процесі Національно-визвольної революції відбулися величезні зміни у соціально-економічному житті України. На зміну великому феодальному землеволодінню приходить дрібне, вільне землеволодіння фермерського типу, яке домінувало у козацько-гетьманський період.
Селяни в ході революції добилися особистої свободи, права змінювати місце проживання. Національно-визвольна революція створила сприятливі умови для ведення великого господарства. Старшинське землеволодіння зростало шляхом купівлі землі, гетьманських надані і царських привілеїв. монастирське землеволодіння продовжувало існувати на феодальній основі, використовуючи працю залежних селян. Шляхта володіла значними земельними наділами, які поступово збільшувалися.
Національно-визвольна революція українського народу під проводом Б. Хмельницького внесла кардинальні зміни в аграрні відносини. Було ліквідовано велике магнатське землеволодіння на більшості території сучасної України, знищено панщину. Оформилася й домінувала індивідуально-приватна козацько-селянська власність на землю. Було створено умови для прискореного розвитку аграрних відносин. Економічною основою розвитку українських земель традиційно залишалося сільське господарство.
Зміни у поземельних відносинах настали, коли Гетьманщина і Слобідська Україна остаточно увійшли до складу Російської держави, а їх автономію було ліквідовано.
У другій половині XVII і особливо у XVIII ст. зростало старшинське землеволодіння, що мало дві форми: приватну (спадкову) і рангову (тимчасову). Із занепадом автономії в Україні збільшується російська дворянська земельна власність. Посилилася колонізація півдня України іноземцями: греками, татарами, сербами, болгарами. Найбільшим був наплив німецьких колоністів.
Становище селянства України поступово погіршувалося. У 80-х роках XVIII ст. було повторно введено кріпосне право. Отже, земельні відносини другої половини XVII – XVIII ст. розвивалися під визначальним впливом економіки Росії. Знищувалось землеволодіння селян, вони перетворювалися на кріпаків. Козацька старшина добилася зрівняння з російським дворянством і поступово денаціоналізувалася.
1. У XVII ст. соціально-економічні суперечності в Україні загострилися до краю. Антиукраїнська політика польських правлячих кіл викликала загальне незадоволення усіх верств українського суспільства. Це привело до великого повстання 1648 р., яке невдовзі переросло в Національно-визвольну революцію українського народу 1648 – 1676 рр.
Найголовніші причини національно-визвольних змагань українців проти польсько-шляхетського режиму в Україні були такі.
• По-перше, посилення експлуатації українського селянства. Справжнім народним лихом були орендарі, як правило, євреї, що обліпили своїми шинками всі села й міста. Особливо нещадної експлуатації зазнавало українське село.
• По-друге, посилення національно-релігійного гноблення українського народу. Польські магнати, особливо після Берестейської унії, силою насаджували в Україні католицизм., утискували православних і їхню віру, захоплювали й руйнували церкви та монастирі, проводили дискримінаційну політику у сфері мови, освіти, культури.
Головною рушійною та керівною силою революції виступило козацтво. Активну участь у боротьбі взяли селянство, міське населення, значна частина української шляхти й православного духовенства. Очолив визвольну боротьбу українського народу Богдан Хмельницький (1595 – 1657), якого козаки на початку 1648 р. обрали гетьманом.
У процесі Національно-визвольної революції відбулися величезні зміни у соціально-економічному житті України. На зміну великому феодальному землеволодінню приходить дрібне, вільне землеволодіння фермерського типу, яке домінувало у козацько-гетьманський період.
Селяни в ході революції добилися особистої свободи, права змінювати місце проживання. Національно-визвольна революція створила сприятливі умови для ведення великого господарства. Старшинське землеволодіння зростало шляхом купівлі землі, гетьманських надані і царських привілеїв. монастирське землеволодіння продовжувало існувати на феодальній основі, використовуючи працю залежних селян. Шляхта володіла значними земельними наділами, які поступово збільшувалися.
Національно-визвольна революція українського народу під проводом Б. Хмельницького внесла кардинальні зміни в аграрні відносини. Було ліквідовано велике магнатське землеволодіння на більшості території сучасної України, знищено панщину. Оформилася й домінувала індивідуально-приватна козацько-селянська власність на землю. Було створено умови для прискореного розвитку аграрних відносин. Економічною основою розвитку українських земель традиційно залишалося сільське господарство.
Зміни у поземельних відносинах настали, коли Гетьманщина і Слобідська Україна остаточно увійшли до складу Російської держави, а їх автономію було ліквідовано.
У другій половині XVII і особливо у XVIII ст. зростало старшинське землеволодіння, що мало дві форми: приватну (спадкову) і рангову (тимчасову). Із занепадом автономії в Україні збільшується російська дворянська земельна власність. Посилилася колонізація півдня України іноземцями: греками, татарами, сербами, болгарами. Найбільшим був наплив німецьких колоністів.
Становище селянства України поступово погіршувалося. У 80-х роках XVIII ст. було повторно введено кріпосне право. Отже, земельні відносини другої половини XVII – XVIII ст. розвивалися під визначальним впливом економіки Росії. Знищувалось землеволодіння селян, вони перетворювалися на кріпаків. Козацька старшина добилася зрівняння з російським дворянством і поступово денаціоналізувалася.
Объяснение: