Моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. Зветься воно Яблунівкою. Через село протікає тиха річка, яка заросла комишем. Там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови. А далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. Весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. Зі степом стикаються рівні зелені поля. Тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі. На схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. Він має штучне походження. Його вирили десь сімдесят років тому. Саме сюди селяни ходят рибалити та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби. Наше село цивілізоване. В ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . Наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “Жабівкою”. У нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. Ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. До нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день. Більшість селян живе у садибах. Вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Проте в селі є навіть кілька двоповерхових будинків з квартирами. Коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. А потім повернуся до рідного села, бо краще жити серед природи.
