Я люблю гати навесні за природою, дивитися, як навколо все оновлюється. Люблю проводити вихідні у весняному лісі. Йдеш лісом і відчуваєш, що на душі стає легко і радісно. Ось сонячні зайчики танцюють на галявині, – вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що час прокидатися. Між деревами від перших сонячних промінчиків з’явилися проліски. Вони ще зовсім маленькі, тендітні, але скільки завзятості в цих ніжних кольорах: наполегливо пробивають вони товстий килим торішнього снігу. Блакитні пелюсточки, немов посміхаючись, тягнуться до сонечка. Набредеш на галявинку пролісків – і очей відвести не можеш: здається, ніби земля і небо одного кольору – яскраво-блакитного. Квіти такі ніжні, що й зривати їх шкода і навіть соромно. Напевно, немає нікого мудріше матінки-природи, тому що як пояснити, що одна пора року змінюється іншою, і неодмінно приходить сама довгоочікувана з них – красуня весна.
