Стихійне лихо Одного разу Ява прокинувся й відчув тривогу. Виявилося, що річка від дощів піднялася, прорвала греблю й тепер заливає село внизу. Батьки й дід збираються на до а хлопцеві пропонують залишитися вдома з молодшою сестричкою. Ява ледве впросився з ними. Здалеку чувся тривожний гомін. Кричали жінки, ревла худоба, вили собаки. Люди виносили домашні речі. Трактор і машини загрузли в багнюці, лише світили фарами. Дядьки посеред вулиці збивали пліт. Ява кинувся допомагати вантажити хатні речі на вози. Раптом почувся жіночий крик про поміч. Люди лаяли тракториста, який застряг, той собі кричав, що тут і танком не проїдеш. І Ява раптом згадав про військову частину, яка розміщувалася неподалік, про їхні танки — амфібії. Вирішив, що він поїде на велосипеді й покличе військових на до хати по грязюці було важко. Часто доводилося пхати велосипеда поперед себе. Вітер збивав з ніг, кидав у болото. А раптом навчання не закінчилося, і в таборі нікого немає? Тривога роздирала серце хлопця, але він уперто просувався вперед, чуючи лише оте чиєсь розпачливе «рятуйте». Йому не було страшно, він щосили тиснув на педалі, обминаючи ямки, горбочки та пеньки.
