Гуляючи осіннім лісом помічаєш, що осінь вже обережно торкнулася своїм пензлем розкішного одягу дерев, залишивши де-не-де жовті й червоні плями.Аж раптом очі натрапляють на порожню пластикову пляшку. Ще далі помічаю зрубане деревце, сліди від вогнища… А он іще пляшки, одноразовий посуд, залишки іжі. О цивілізаціє! Від тебе не втечеш! Ти дібралась і сюди. Але у надто спотвореному вигляді… Стежками мого вимріяного лісу пройшла людина, залишивши після себе купи сміття. Приємні враження кудись зникають, від романтичного настрою не залишається й згадки. Далі йду повільно, замислюючись. Все думаю: а хто повинен дбати, щоб ні на хвилинку не зупинялося серце природи, щоб не забруднювалися річки, не засмічувалися ліси, не вимирали рідкісні птахи, звірі, риби? Хто повинен турбуватися про це: екологи, уряд країни, партія «зелених» ? А може, кожен з нас? Адже іноді достатньо не зірвати квітку, не зламати гілку, не зрубати ялинку під Новий рік, не викинути сміття в річку, не запалити вогнище в лісі…
Гуляючи осіннім лісом помічаєш, що осінь вже обережно торкнулася своїм пензлем розкішного одягу дерев, залишивши де-не-де жовті й червоні плями.Аж раптом очі натрапляють на порожню пластикову пляшку. Ще далі помічаю зрубане деревце, сліди від вогнища… А он іще пляшки, одноразовий посуд, залишки іжі. О цивілізаціє! Від тебе не втечеш! Ти дібралась і сюди. Але у надто спотвореному вигляді… Стежками мого вимріяного лісу пройшла людина, залишивши після себе купи сміття.
Приємні враження кудись зникають, від романтичного настрою не залишається й згадки. Далі йду повільно, замислюючись. Все думаю: а хто повинен дбати, щоб ні на хвилинку не зупинялося серце природи, щоб не забруднювалися річки, не засмічувалися ліси, не вимирали рідкісні птахи, звірі, риби? Хто повинен турбуватися про це: екологи, уряд країни, партія «зелених» ? А може, кожен з нас? Адже іноді достатньо не зірвати квітку, не зламати гілку, не зрубати ялинку під Новий рік, не викинути сміття в річку, не запалити вогнище в лісі…