Батьківщина моя батьківщина, це рідненька Україна, це рідний край, не просто країна де я народилась, а саме головне місто на всій землі. Одним людям рідна земля дала все, іншим — нічого, але не від цього залежить любов до неї, а від самої людини, від її патріотизму, доброти, людяності, вірності. Якщо прослідити життєві шляхи деяких людей, можна побачити, що, навіть знаходячись далеко від своєї рідної землі, вони не забувають її, саме їй присвячують свої думки, пісні, вірші, літературні твори, картини, та головне — всю любов свого серця. Україна може пишатися тим, що вона народила людей, які ніколи не забувають своєї Батьківщини і шанують її. Таким був і Володимир Винниченко. Хоча він не міг повернутися в Україну, але й на чужині ніколи не забував рідної землі, жив інтересами своєї країни, бажаючи чимось до й, і писав свої твори лише українською мовою — співучою, солов'їною, мелодійною. Це єдине, що він міг зробити, це те, що робив із незгасаючим полум'ям любові у серці. Зараз стало модним вважатися за космополіта — громадянина світу — тобто людиною, яка не відчуває себе паростком рідної землі і для якої Батьківщиною є цілий світ. Звичайно, ми всі народилися на планеті Земля, це смішно заперечувати, але все-таки при цьому кожен народився у рідній країні. У кожній людині живуть попередні покоління, і «тіні забутих предків» не дають забути їх вірування, культуру, історію, досвід, навіть якщо вона цього не усвідомлює. Головне, що повинні пам'ятати всі, — не можна забувати своєї Батьківщини і відрікатися від неї або ігнорувати те, що ми живемо в Україні, що вона дала нам найдорожче — життя.
