Осінь буває різна : тепла і морозна , сонячна і сльотава . В осінні дні, коли сиплеться невеликий дощ , який нудно стукає у вікно , хочеться залізти у велике затишне крісло біля палаючої печі або каміна , сховатися пледом і нескінченно довго дивитися на язики полум’я , гойдається у своєму таємничому танці. Але ось небо прояснюється . Сонечко радує останнім теплом , і все навколо перетворюється. Сьогодні один з таких днів . На дворі стоїть спека , майже як влітку . тільки холодний вітерець нагадує , що літо пішло безповоротно . Я стою на пагорбі і дивлюся на ліс. Він охоплений жовто -оранжевим пожежею , яким світяться в яскравих сонячних променях осики і берези . І серед цього полум’я темною зеленню проступають острівці сосен і ялин. На в’янучої траві виблискують нитки павутини. Їх завжди порівнюють з сріблом. Але мені вони більше нагадують перли своїм перламутровим блиском. Павутина розлітається всюди. Одна лягла мені на обличчя , защекотав ніс. Ось таку осінь я люблю. Хочеться відправитися в ліс. Просто так . Побродити по опадає листя . Стоячи далеко від лісу , я відчуваю шерех листя під ногами. Відчуваю її аромат . І , залишивши всі справи , я вирушаю в ліс. Як тут гарно ! У мене немає слів , щоб описати свій захват. Бреду по лісу, не вибираючи дороги. Опале листя шарудять . А тут під березою я раптом помічаю гриби. Рижики ! Треба ж , їх не вбили заморозки. А он ще , і ще. Я знімаю з себе вітровку і складаю в неї знахідку. Увечері мама насмажила свіжої , щойно прибраній з городу картоплі з грибами. А я буду згадувати шерех листя під ногами і відблиски сонця крізь рідіють крони.
