Людське життя.. . Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Люди, їх мільйони.. . усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом. Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у пісні "Два кольори" - «червоне - то любов, а чорне - то журба». Бо й справді,кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. Стежина життя.. . Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть» . Важко розмірковувати про людське життя, адже це настільки багатогранне явище, що ніяких слів не вистачить, щоб розкрити його сутність. Найвидатніші філософи в усі часи намагалися зробити це, проте, як на мене, найкраще це вдалося митцям, які за до мови образів, звуків, фарб наближаються до розгадки великої таємниці життя. Життя – найбільша цінність. Саме тому настільки вражають випадки, коли людина свідомо приносить життя у дар іншим. Так вчиняли герої-бійці підчас Великої Вітчизняної Війни, а до них – герої українського народу, що боролися як могли за свободу та незалежність нашої Батьківщини, право свого народу на самобутність, щасливе майбутнє свої дітей. Життя видатних особистостей – митців, науковців, громадських діячів, вчителів, лікарів – це постійний, щоденний дар суспільству й людству в цілому. Згадаємо Марію та П’єра Кюрі,вчених, які відкрили радіоактивність радію та полонію, та були першими добровільними жертвами опромінення, бо не відмовилися від експериментів, хоча й усвідомлювали небезпеку для свого здоров’я.
Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у пісні "Два кольори" - «червоне - то любов, а чорне - то журба». Бо й справді,кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. Стежина життя.. . Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть» .
Важко розмірковувати про людське життя, адже це настільки багатогранне явище, що ніяких слів не вистачить, щоб розкрити його сутність. Найвидатніші філософи в усі часи намагалися зробити це, проте, як на мене, найкраще це вдалося митцям, які за до мови образів, звуків, фарб наближаються до розгадки великої таємниці життя. Життя – найбільша цінність. Саме тому настільки вражають випадки, коли людина свідомо приносить життя у дар іншим. Так вчиняли герої-бійці підчас Великої Вітчизняної Війни, а до них – герої українського народу, що боролися як могли за свободу та незалежність нашої Батьківщини, право свого народу на самобутність, щасливе майбутнє свої дітей. Життя видатних особистостей – митців, науковців, громадських діячів, вчителів, лікарів – це постійний, щоденний дар суспільству й людству в цілому. Згадаємо Марію та П’єра Кюрі,вчених, які відкрили радіоактивність радію та полонію, та були першими добровільними жертвами опромінення, бо не відмовилися від експериментів, хоча й усвідомлювали небезпеку для свого здоров’я.