eromadima

01.12.2022 04:11 •  Українська мова

ів!

Який же цей яр глибокий та похмурий! З крутої гори він спускається простісінько до Дніпра. Яр зветься Гримучим. Може, це через те, що весною у ньому гримить бурхливий та каламутний потік.
На крутих схилах яру ростуть берези, кричать одуди, туркотять горлиці. На глиняних урвищах в’ють гнізда чорні стрижі.
А над кручами й березами здіймається розлога лісова груша. Вона вже стара і ду . Мабуть, першою виросла вона в цьому яру, а тоді вже сипнули за нею берізки, тернові кущі та шипшина.
Сонце вже котилось на захід, коли до груші прийшло троє дітей. В яру простягались довжелезні тіні. Було тут тихо, тільки стомлено свистіла якась пташка.
Діти видряпались на схил і зупинились у кількох кроках від груші. Докійка підняла камінчик і влучила ним у дерево. Відразу тонке сичання почулося з середини груші. Немов звідкілясь вирвався струмок гарячої пари. "Чуєте? Гадюка іла дівчинка.
Хлопці перезирнулись. Сичання стало голоснішим, і діти побачили, як з дупла вискочила сіра пташка. Вона сіла на гілку, настовбурчила пір’я і продовжувала голосно сичати. Так крутиголовка намагалась налякати непроханих гостей.
Хлопці весело зареготали. Докійка мовчала, тільки очі її лукаво світились. Вона й раніше знала, хто живе в дуплі старої груші на схилі Гримучого яру.