Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.Люди, їх мільйони... Всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.Так, життя кожної людини–це стежина, встелена жовтогарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними і чорними кольорами, як у пісні „червоне - то любов, а чорне - то журба”...А й справді, кожне життя здається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки – пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері – землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. Тому, щоб усе було, як задумано, кожна людина повинна замислитись: «Що вона може для цього зробити?» Кожен, напевне, хоче жити в світі, де панує мир та злагода, але, на жаль, це все - утопія. Безперечно, всі прагнуть кращого життя, але не кожен прагне до цього. Дехто робить шляхетні вчинки, але це для піару, щоб бути "білим та пухнастим" в очах людей. Завжди за добрі справи людина чекає на винагороду, та це не правильно. За таких умов, ваш вчинок не принесе нікому користі. Але хіба це когось хвилює? У більшості випадків - ні.Та іноді зустрічаються люди, яким не байдужа доля інших. Вони є життєрадісними і, зазвичай, обирають професії, які служать людям. Це вчителі, лікарі, психологи...
