У багатьох українських селах є криниці, які вважають оберегами, які є пам’яттю про певні події. Було це в серпні 44 року. Розгорілися великі бої в східній Пруссії. Під пекельним вогнем фашистів важко було навіть голову підняти. Притиснутих до землі воїнів мучила спрага, палило почорніле від вибухів сонце. Четверо солдатів намагалися донести до наших бійців живильну воду. Доніс Петро Чабан. Решта загинули. І дав слово солдат, що після перемоги майструватиме для людей криниці. Вирішив механізатор по - своєму увічнити пам’ять 67 загиблих товаришів. У вільний час, у відпустку працював Петро Чабан. Вода іноді з’являлася аж на 20 - му метрі. І ось у навколишніх полях, куди хлібороби колись підвозили воду, у 67 - ми місцях б’ють чисті джерела. А над ними зі смаком оздоблене зовнішнє цямриння. 67 криниць - пам’ятників загиблим героям - землякам, що не повернулися з фронту. Скільки таких криниць на українській землі, оспіваних у піснях, возвеличених в легендах. Віддавна різні народи вважали їх святими місцями. Але вода цих 67 криниць тричі свята. Якщо п’єте воду з цілющого джерела, поклоніться йому.
