ответ:1
Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна,
лиш вітер обертає хмар важенні жорна.
Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива
й кугикає кугач, лулукає сова.
Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами
стає й скрегочуть ланцюги й дубові трами.
Та рвучий подув торсає похмуру тінь,
що сволоком втекти не хоче в далечінь.
Як сяйво місяця з-за хмари піднеслось,
бач: перед брамою стоїть самітний хтось.
2
«Незнаний приятелю мій, навіщо ждеш,
задивлений в покрівлю хмурих, сивих веж?
Навіщо неспокійний зір підносиш зчаста?»
«Я жду, бо замкнене за брамою є щастя».
«Як довго, гей як довго, сірий друже, ждеш?
Чи день, чи два, чи три, чи може тиждень теж?
«Не тямлю вже, як довго; від безвічних літ,
вже відколи колишеться на осі світ».
«Скажи твоє імення, брате мій, що ждеш
так довго, довго, довго, цілий вік безмеж,
що навіть згорбилась тобі з утоми спина.
Скажи твоє ім’я!» – «Моє ім’я… людина».
Объяснение:
ответ:1
Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна,
лиш вітер обертає хмар важенні жорна.
Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива
й кугикає кугач, лулукає сова.
Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами
стає й скрегочуть ланцюги й дубові трами.
Та рвучий подув торсає похмуру тінь,
що сволоком втекти не хоче в далечінь.
Як сяйво місяця з-за хмари піднеслось,
бач: перед брамою стоїть самітний хтось.
2
«Незнаний приятелю мій, навіщо ждеш,
задивлений в покрівлю хмурих, сивих веж?
Навіщо неспокійний зір підносиш зчаста?»
«Я жду, бо замкнене за брамою є щастя».
«Як довго, гей як довго, сірий друже, ждеш?
Чи день, чи два, чи три, чи може тиждень теж?
«Не тямлю вже, як довго; від безвічних літ,
вже відколи колишеться на осі світ».
«Скажи твоє імення, брате мій, що ждеш
так довго, довго, довго, цілий вік безмеж,
що навіть згорбилась тобі з утоми спина.
Скажи твоє ім’я!» – «Моє ім’я… людина».
Объяснение: