1.А за вікном щасливі люди про (те), що є, і те, що буде, поміж собою гомонять.2. Про (те) час не ждав. 3.Не знаю, як (би) склалася моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, моя зажурена мати. 4.Як (би) ви знали, паничі, як люди плачуть, живучи. 5.А серце б'ється, свіжий вітер дише, не (мов) (би) хоче освіжить чоло.
Объяснение:1.А за вікном щасливі люди про те, що є, і те, що буде, поміж собою гомонять (В. Сосюра). 2. Проте, час не ждав (Д. Міщенко). 3. Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. 4. І знову думать заходивсь про те таки, що й перше думав. 5. Якби ви знали, паничі, як люди плачуть, живучи (Т. Шевченко). 6. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу (К. Ушинський).
Объяснение:
Объяснение:1.А за вікном щасливі люди про те, що є, і те, що буде, поміж собою гомонять (В. Сосюра). 2. Проте, час не ждав (Д. Міщенко). 3. Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. 4. І знову думать заходивсь про те таки, що й перше думав. 5. Якби ви знали, паничі, як люди плачуть, живучи (Т. Шевченко). 6. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу (К. Ушинський).
З самого малечку, научаючись розмовляти, дитинка поряд із словами мама, тато вживає свій перший сполучник і, аби сполучити два найдорожчих поняття. Вживаючи сполучники між однорідними членами речення й частинами складного речення, ми зв’язуємо поняття, предмети, явища, думки, приєднуємо схоже, до схожого, виражаємо залежність одного від другого та ін. Сучасна українська літературна мова створила справді багату, розвинену, гнучку сполучникову систему.