Якщо в морфології розглядаються слова як граматичні одиниці мови і їх лекси
ко-граматичні класи — частини мови, — то в синтаксисі маємо справу з мовними
одиницями за функціональною ознакою — поділом їх на члени речення, класифікація
‘ словосполучень і речень.
Об’єктом синтаксису сучасної української літературної мови виступає вся її син
таксична будова, яка формується з усіх без винятку синтаксичних одиниць — членів
речень, словосполучень, речень, їхніх форм, різновидів.
Предметом вивчення в синтаксисі є синтаксична теорія, синтаксичні правила, всі
характеристики об’єктів синтаксичної структури мови, тобто реальних членів речен
ня, словосполучень, речень. Якщо об’єкт синтаксису має об’єктивний характер, то
предмет синтаксису є об’єктивно-суб’єктивним явищем, бо створюється мисленням
науковців-лінгвістів, звісно, на об’єктивній основі.
У тривалому, кількадесятирічному мовленні окрема особа використовує мільярди
1 Мільярди конкретних речень, які належать до небагатьох структурних типів речення,
бо кожне конкретне речення, яке реалізується усно чи писемно, є простим або склад
ним реченням, двоскладним чи односкладним.
Досить поширеною є думка, згідно з якою синтаксис начебто посідає центральне
Шсце в граматиці, морфологія ніби підпорядкована синтаксису: слова всіх частин
мови слугують потребі оформлення членів речення.
305 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Нерідко вважається, що начебто морфологія обмежує своїми формами синтаксис,
бо за словами, які належать до різних частин мови, закріпились типові й менш харак
терні для них синтаксичні функції. Таке міркування не зовсім обгрунтоване. Усі
основні структурні компоненти мови однаково важливі: без фонетико-фонологічного
складу мови неможливе існування її лексико-фразеологічної системи, без морфоло
гічного складу мови не існувала б і її синтаксична система. Що тут важливіше —
питання певною мірою риторичне, в усякому разі маловмотивоване. Кожне конкретне
речення втілює в собі одну з типових для конкретної мови структурну схему речення,
будується за певним усталеним у мові абстрагованим зразком зі слів і словосполучень,
дістаючи матеріальне вираження в звуках.
Якщо в морфології розглядаються слова як граматичні одиниці мови і їх лекси
ко-граматичні класи — частини мови, — то в синтаксисі маємо справу з мовними
одиницями за функціональною ознакою — поділом їх на члени речення, класифікація
‘ словосполучень і речень.
Об’єктом синтаксису сучасної української літературної мови виступає вся її син
таксична будова, яка формується з усіх без винятку синтаксичних одиниць — членів
речень, словосполучень, речень, їхніх форм, різновидів.
Предметом вивчення в синтаксисі є синтаксична теорія, синтаксичні правила, всі
характеристики об’єктів синтаксичної структури мови, тобто реальних членів речен
ня, словосполучень, речень. Якщо об’єкт синтаксису має об’єктивний характер, то
предмет синтаксису є об’єктивно-суб’єктивним явищем, бо створюється мисленням
науковців-лінгвістів, звісно, на об’єктивній основі.
У тривалому, кількадесятирічному мовленні окрема особа використовує мільярди
1 Мільярди конкретних речень, які належать до небагатьох структурних типів речення,
бо кожне конкретне речення, яке реалізується усно чи писемно, є простим або склад
ним реченням, двоскладним чи односкладним.
Досить поширеною є думка, згідно з якою синтаксис начебто посідає центральне
Шсце в граматиці, морфологія ніби підпорядкована синтаксису: слова всіх частин
мови слугують потребі оформлення членів речення.
305 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Нерідко вважається, що начебто морфологія обмежує своїми формами синтаксис,
бо за словами, які належать до різних частин мови, закріпились типові й менш харак
терні для них синтаксичні функції. Таке міркування не зовсім обгрунтоване. Усі
основні структурні компоненти мови однаково важливі: без фонетико-фонологічного
складу мови неможливе існування її лексико-фразеологічної системи, без морфоло
гічного складу мови не існувала б і її синтаксична система. Що тут важливіше —
питання певною мірою риторичне, в усякому разі маловмотивоване. Кожне конкретне
речення втілює в собі одну з типових для конкретної мови структурну схему речення,
будується за певним усталеним у мові абстрагованим зразком зі слів і словосполучень,
дістаючи матеріальне вираження в звуках.