План тексту: НЕВИРОСТУТЬ ДЗВІНОЧКИ
Розквітнув край асфальту тендітний дзвіночок. Яскравосиній, високий, свіжий, як краплинка джерельної водиці.
Якби відквітувала квіточка, насіння дозріло б і наступного
літа вже двоє дзвіночків виросло б, землю прикрасило б, душу
звеселило б. Не виростуть дзвіночки. Йдучи надвечір вулицею,
усі побачили, що немає квітки. Чиясь безжалісна рука не втрималася, щоб грубо, похапцем не висмикнути з корінням.
Брати чуже - не можна. Це відомо всім. Чуже брати ганебно, соромно, неприпустимо. Це тлумачать батьки й вихователі.
Ось і не зайде комусь із нас у голову прихопити чужі речі.
А брати те, що належить усім, виходить, можна? І падають обірвані квіти, оббите листя, никнуть покалічені гілки.
Х іба невідомо, що рослини тисячами в допомагають
людині існувати й жити? Вони і «зелені леген і», й сировина
для промисловості, і краса земна... І лише людина може або з
вдячністю прийняти цей дарунок життя, або все це підступно
знищити. І забувати це ніколи не можна
1. Розквітнув дзвіночок
2.Не виростуть дзвіночки
3.Чиясь безжалісна рука висмикнула з корінням.
4.Брати чуже - не можна.
5.Рослини допомагають жити
6. Про це не можна забувати