восьма година ранку… Холодний вітер підмітає вкриті ожеледдю тротуари. На зупинці багато людей, які поспішають на роботу. Тут же чекають і школярі. Виходять пасажири, видно, що середина тролейбуса порожня. Зайшло декілька жінок, а потім ринули діти з ранцями за плечима. Вони забили задню, середню і передню площадки. А їхати ж їм всього одну-дві зупинки. Залишилися люди, які запізняться на роботу. Вони сумними очима проводжають напівпорожній тролейбус.
Я не проти того, щоб діти їхали до школи громадським транспортом, але їм потрібно уявити себе на місці тих людей, що залишилися на зупинці, уявити своїх батьків на місці тих пасажирів на вулиці. Я думаю, що тоді вони б так ніколи не вчинили. Адже одну-дві зупинки можна пройти пішки, а не обов’язково їхати. Потрібно пам’ятати про інших, коли йдеться про громадський транспорт, адже тут ми особливо тісно стикаємося з великою кількістю людей.
восьма година ранку… Холодний вітер підмітає вкриті ожеледдю тротуари. На зупинці багато людей, які поспішають на роботу. Тут же чекають і школярі. Виходять пасажири, видно, що середина тролейбуса порожня. Зайшло декілька жінок, а потім ринули діти з ранцями за плечима. Вони забили задню, середню і передню площадки. А їхати ж їм всього одну-дві зупинки. Залишилися люди, які запізняться на роботу. Вони сумними очима проводжають напівпорожній тролейбус.
Я не проти того, щоб діти їхали до школи громадським транспортом, але їм потрібно уявити себе на місці тих людей, що залишилися на зупинці, уявити своїх батьків на місці тих пасажирів на вулиці. Я думаю, що тоді вони б так ніколи не вчинили. Адже одну-дві зупинки можна пройти пішки, а не обов’язково їхати. Потрібно пам’ятати про інших, коли йдеться про громадський транспорт, адже тут ми особливо тісно стикаємося з великою кількістю людей.