Ще тоді, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилась біля ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в Черемош вінки,, хай причарують серце милого навіки.
Однієї такої ночі дівчата плели вінки. Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед них. Вона забрела далеко в ліс та й заблукала.
Злякалася Лада, опинившись в нічному лісі. Почала кликати своїх подруг. Та дарма, вони її не чули.
А в лісі творилися справжні дива: чулися голоси якихось птахів, на галявині танцювали лісові мавки. А під кущами розквітали небачені квіти.
Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого вінка. І сталося диво, засвітився вінок голубуватим світлом. І почула дівчина тихий голос:
- Пам'ятай, Ладо, що п'ять пелюсток цієї квітки - то п'ять засад щасливого подружнього життя. Перша пелюстка - то краса, друга - ніжність, третя - незабутність, четверта - злагода, п'ята - вірність.
Замовк голос, стало тихо-тихо. Почало світати. Лада опинилася на крутому березі Черемоша. Нікого там уже не було.
Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе?
Підійшов до неї легінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:
- Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок?
Мовчки простягнула дівчина йому свій вінок.
Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.
Ще тоді, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилась біля ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в Черемош вінки,, хай причарують серце милого навіки.
Однієї такої ночі дівчата плели вінки. Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед них. Вона забрела далеко в ліс та й заблукала.
Злякалася Лада, опинившись в нічному лісі. Почала кликати своїх подруг. Та дарма, вони її не чули.
А в лісі творилися справжні дива: чулися голоси якихось птахів, на галявині танцювали лісові мавки. А під кущами розквітали небачені квіти.
Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого вінка. І сталося диво, засвітився вінок голубуватим світлом. І почула дівчина тихий голос:
- Пам'ятай, Ладо, що п'ять пелюсток цієї квітки - то п'ять засад щасливого подружнього життя. Перша пелюстка - то краса, друга - ніжність, третя - незабутність, четверта - злагода, п'ята - вірність.
Замовк голос, стало тихо-тихо. Почало світати. Лада опинилася на крутому березі Черемоша. Нікого там уже не було.
Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе?
Підійшов до неї легінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:
- Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок?
Мовчки простягнула дівчина йому свій вінок.
Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.