Що таке дружба і що є в нашому житті друзі? Ці поняття кожна людина розцінює індивідуально сам для себе, і не можна з точністю назвати його універсальним навіть в межах однієї країни. Однак, як би там не було, саме слово «дружба» в будь-якому куточку планети матиме свого роду сакральне значення, бо завжди займало особливе місце в житті людини. Чи можна прожити життя, не маючи друзів? Якщо підходити до цього питання з прямою цинічністю, можна сміливо заявити про те, що людина спокійно може прожити життя без друзів, як і без любові, але що це буде за життя і чи буде вона мати сенс? Іншими словами: чи варте життя без людського тепла, без підтримки, без морального і душевного заспокоєння, без взаємної прикрощі та взаємного веселощів того, щоб її прожили? І чи є життя без дружби життям в повному значенні цього слова - або ж це просто існування? У романі М.Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» Печорін представлений нам як людина з холодним і розважливим розумом: все своє життя він використовував людей в своїх особистих цілях і ніколи не відчував ні теплих почуттів дружби, ні, як здавалося, ніжних почуттів справжнього кохання. Однак, дотримуючись за хронологією роману, ми звертаємо увагу на безліч значних деталей, з яких робимо висновок про те, що головний герой не те щоб не вміє по-дружньому спілкуватися: він з самого дитинства так ретельно знищував в собі будь-які пориви прихильності до людини, що з віком просто розучився дружити, хоча в його житті і з'являлися люди, гідні його розташування. Таким з'явився, наприклад, Максим Максимович, а Вернер і зовсім був схожий на Григорія Олександровича захопленнями, ставленням до життя і до людей - ідеальна кандидатура одного. У Печоріна була можливість з ним «про все говорити як з собою», однак і цей шанс він змарнував, вибравши в перевагу самотність. В кінці роману ми дізнаємося, що наш герой втратив всяке бажання жити, не знайшов ніякого сенсу навіть в подорожах, і, мені здається, якби він все ж хоча б іноді ділився з людьми власними переживаннями, відкривався хоч комусь, дозволяючи йому до вирішити свої проблеми, то, можливо, його життя повернулося б зовсім по-іншому і не закінчилася так трагічно.
Що таке дружба і що є в нашому житті друзі? Ці поняття кожна людина розцінює індивідуально сам для себе, і не можна з точністю назвати його універсальним навіть в межах однієї країни. Однак, як би там не було, саме слово «дружба» в будь-якому куточку планети матиме свого роду сакральне значення, бо завжди займало особливе місце в житті людини. Чи можна прожити життя, не маючи друзів? Якщо підходити до цього питання з прямою цинічністю, можна сміливо заявити про те, що людина спокійно може прожити життя без друзів, як і без любові, але що це буде за життя і чи буде вона мати сенс? Іншими словами: чи варте життя без людського тепла, без підтримки, без морального і душевного заспокоєння, без взаємної прикрощі та взаємного веселощів того, щоб її прожили? І чи є життя без дружби життям в повному значенні цього слова - або ж це просто існування? У романі М.Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» Печорін представлений нам як людина з холодним і розважливим розумом: все своє життя він використовував людей в своїх особистих цілях і ніколи не відчував ні теплих почуттів дружби, ні, як здавалося, ніжних почуттів справжнього кохання. Однак, дотримуючись за хронологією роману, ми звертаємо увагу на безліч значних деталей, з яких робимо висновок про те, що головний герой не те щоб не вміє по-дружньому спілкуватися: він з самого дитинства так ретельно знищував в собі будь-які пориви прихильності до людини, що з віком просто розучився дружити, хоча в його житті і з'являлися люди, гідні його розташування. Таким з'явився, наприклад, Максим Максимович, а Вернер і зовсім був схожий на Григорія Олександровича захопленнями, ставленням до життя і до людей - ідеальна кандидатура одного. У Печоріна була можливість з ним «про все говорити як з собою», однак і цей шанс він змарнував, вибравши в перевагу самотність. В кінці роману ми дізнаємося, що наш герой втратив всяке бажання жити, не знайшов ніякого сенсу навіть в подорожах, і, мені здається, якби він все ж хоча б іноді ділився з людьми власними переживаннями, відкривався хоч комусь, дозволяючи йому до вирішити свої проблеми, то, можливо, його життя повернулося б зовсім по-іншому і не закінчилася так трагічно.