у гірському селі «всі були богомільні», і водночас тут мовби законсервувалося й поганство, відбившись у звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у криворівні. і він натхненно відтворив у слові цей двоєдиний барвистий
світ. язичництво цікавило коцюбинського навіть більше, тому він так багато уваги віддає казково-демонічному, фантастичному світу довкола івана й марічки, — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали гуцулів, якими було сповнене життя і
світорозуміння горян. у м. коцюбинського домінує неоромантична хвала природності — на противагу заскорузлості. кохання івана й марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. як гармонія — і дисгармонія. узагалі драматургія твору
живиться енергією неоромантичних контрастів. є тут ніжна й «дика» у своїй природно-поетичній «первозданності» марічка — і є приземлено-груба палагна. це — живе уособлення поезії і прози, двох версій вибору, який доводиться здійснювати людині у своєму житті.
у гірському селі «всі були богомільні», і водночас тут мовби законсервувалося й поганство, відбившись у звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у криворівні. і він натхненно відтворив у слові цей двоєдиний барвистий
світ. язичництво цікавило коцюбинського навіть більше, тому він так багато уваги віддає казково-демонічному, фантастичному світу довкола івана й марічки, — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали гуцулів, якими було сповнене життя і
світорозуміння горян. у м. коцюбинського домінує неоромантична хвала природності — на противагу заскорузлості. кохання івана й марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. як гармонія — і дисгармонія. узагалі драматургія твору
живиться енергією неоромантичних контрастів. є тут ніжна й «дика» у своїй природно-поетичній «первозданності» марічка — і є приземлено-груба палагна. це — живе уособлення поезії і прози, двох версій вибору, який доводиться здійснювати людині у своєму житті.