Пересказ по плану.1.квітень свято.2.розваги дорослої молоді.3.маленче та їх плани.4.халупка діда антипа.5.барский степ.6.захоплення хлопчачою грою в мяча.
Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках — водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння.
Малеча, ближче до хат, захоплена своїм, — дівчатка, окремо, хлопчики окремо. Дівчатка, порозсідавшись невеличкими купками, граються в крем’яхи; хлопці, поділившись на дві лави, змагаються в м’яча. Якого не прийнято, той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою.
Біганина, галас, регіт...
Халупка, де живе дід Антип з удовою-дочкою й онуком Павликом, стоїть край слобідки, нічим не огороджена, як і всі інші шахтарські хатки. За нею починається вигін, а за вигоном, через великий шлях, зелений тепера, — барвистий панський степ.
Світить сонечко, припікає. Тепло й радісно. Ясний, погожий день викликав з халупки навіть старого колишнього шахтаря, тепера шахтового конюха, діда Антипа.
Дівчата покликали Павлика в степ. Хлопчик любив блукати в степовій траві, дивитися на небо, хмарки, слухати пісню жайворонка, складати думки в гарну казочку.
Захарко знайшов жайвороняче гніздечко з відкладеними яєчками. Діти вирішили не чіпати його, а встромити паличку, намітити с й прийти тоді, як з'являться пташенята, щоб позабирати їх.
Павлик сказав, що забирати пташенят не можна, пташка плакатиме. Захарко зло посміявся з нього. Коли діти відійшли, Павлик повисмикував палички. Захарко це побачив, налетів на маленького і горбаня й бив доти, поки той знепритомнів.
Дівчатка покликали діда Антипа, і він відніс онука додому, поклав у ліжко й гірко задумався над долею хлопчика. Дала мати серце, та не дала вроди. А без вроди немає й щастя. Винен же в усьому батько-п'яниця.
Коли прибігла сполохана мати, Павлик уже спав.
Уранці дідусь приволік у хату Захарка, сказав Павликові бити того. Павлик заплакав і вмовляв діда не карати хлопця. Звернувся до свого кривдника й попросив сказати, що той більше не буде битися. Дід пішов за матір'ю розбишакуватого хлопця, а Павлик тим часом просив Захарка пограти з ним у крем'яхи. Коли прийшов дід Антип із Явдохою, Захарковою матір'ю, діти, весело сміючись, грались у крем'яхи. Павлик, побачивши старого, сказав, що Захарко не злий він хороший. Дід Антип посварився на Захарка пальцем і сказав, що має щастя, а тітка Явдоха ласкаво сміялася крізь сльози.
Квітень. Свято.
Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках — водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння.
Малеча, ближче до хат, захоплена своїм, — дівчатка, окремо, хлопчики окремо. Дівчатка, порозсідавшись невеличкими купками, граються в крем’яхи; хлопці, поділившись на дві лави, змагаються в м’яча. Якого не прийнято, той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою.
Біганина, галас, регіт...
Халупка, де живе дід Антип з удовою-дочкою й онуком Павликом, стоїть край слобідки, нічим не огороджена, як і всі інші шахтарські хатки. За нею починається вигін, а за вигоном, через великий шлях, зелений тепера, — барвистий панський степ.
Світить сонечко, припікає. Тепло й радісно. Ясний, погожий день викликав з халупки навіть старого колишнього шахтаря, тепера шахтового конюха, діда Антипа.
Дівчата покликали Павлика в степ. Хлопчик любив блукати в степовій траві, дивитися на небо, хмарки, слухати пісню жайворонка, складати думки в гарну казочку.
Захарко знайшов жайвороняче гніздечко з відкладеними яєчками. Діти вирішили не чіпати його, а встромити паличку, намітити с й прийти тоді, як з'являться пташенята, щоб позабирати їх.
Павлик сказав, що забирати пташенят не можна, пташка плакатиме. Захарко зло посміявся з нього. Коли діти відійшли, Павлик повисмикував палички. Захарко це побачив, налетів на маленького і горбаня й бив доти, поки той знепритомнів.
Дівчатка покликали діда Антипа, і він відніс онука додому, поклав у ліжко й гірко задумався над долею хлопчика. Дала мати серце, та не дала вроди. А без вроди немає й щастя. Винен же в усьому батько-п'яниця.
Коли прибігла сполохана мати, Павлик уже спав.
Уранці дідусь приволік у хату Захарка, сказав Павликові бити того. Павлик заплакав і вмовляв діда не карати хлопця. Звернувся до свого кривдника й попросив сказати, що той більше не буде битися. Дід пішов за матір'ю розбишакуватого хлопця, а Павлик тим часом просив Захарка пограти з ним у крем'яхи. Коли прийшов дід Антип із Явдохою, Захарковою матір'ю, діти, весело сміючись, грались у крем'яхи. Павлик, побачивши старого, сказав, що Захарко не злий він хороший. Дід Антип посварився на Захарка пальцем і сказав, що має щастя, а тітка Явдоха ласкаво сміялася крізь сльози.