Якщо комусь захочеться досхочу насміятися, то треба обов’язково прочитати повість Ярослава Стельмаха «Митькозаври з Юрківки, або Химера лісового озера». У ній такі захоплюючі пригоди двох шестикласників — за вуха не відірвеш від книжки.
Коли читаєш цю повість, то здається, що написав її не відомий письменник, а такий самий хлопчик, як герої твору. Ярослав Стельмах аж ніяк не прикрашає школу, відверто говорить про ставлення учнів до вчительки ботаніки та зоології. Стельмах називає її так, як говорять діти, — «ботанічка». Саме вона задала шестикласникам завдання: за літо зібрати колекцію комах. Хлопчики згадали, що нікому не потрібні стоси таких колекцій припадають пилом у кабінеті біології, але вхопилися за це завдання. Щоб виконати його, треба було їхати до Митько- вої бабусі в село, а батьки сумнівалися, чи можна таких розбишак нав’язувати старенькій. І все-таки Сергійко і Митько зуміли довести батькам, що без колекції вони у вересні просто загинуть.
Коли читаєш цю повість, то здається, що написав її не відомий письменник, а такий самий хлопчик, як герої твору. Ярослав Стельмах аж ніяк не прикрашає школу, відверто говорить про ставлення учнів до вчительки ботаніки та зоології. Стельмах називає її так, як говорять діти, — «ботанічка». Саме вона задала шестикласникам завдання: за літо зібрати колекцію комах. Хлопчики згадали, що нікому не потрібні стоси таких колекцій припадають пилом у кабінеті біології, але вхопилися за це завдання. Щоб виконати його, треба було їхати до Митько- вої бабусі в село, а батьки сумнівалися, чи можна таких розбишак нав’язувати старенькій. І все-таки Сергійко і Митько зуміли довести батькам, що без колекції вони у вересні просто загинуть.