На переконання Франка, поезія Старицького — “проба нових тонів, нових форм, нового вислову у нашій поезії”. Критик наголошує, що, окрім відчутного розширення тематичних обріїв, у поезії Старицького вперше українською мовою заговорив новий ліричний герой — інтелігент. Він звернувся до своїх сучасників без традиційної маски “мужицького поета”, коли на все треба було дивитися “очима співучого селянина, афектувати селянську наївність, починати поезії від зір, вітру, сонця, хмар або соловейка” і закінчувати індивідуальним поетовим “горем” чи “щастям”. До заслуг Старицького-поета Франко відносить і серйозність змісту його поезій, і артистизм виконання, і громадянський пафос
