Віршований розмір та художні засоби вода десь точить білий камінь, кує зозуля у гаю. де б я не був, а все ж думками лечу в донеччину свою. лечу, неначе та лелека, дивлюся радісно кругом і шахту згадую далеку, де працював я юнаком. дінця солодкі, ясні води, посьолка рідного огні і той садок біля заводу, де ми гуляли в давні дні. де ми любили і зростали в країні споминів моїх, у дзвоні вічному металу, в цехах широких заводських там ще густіш над гаєм дими, і дні розцвіли. копри із зорями ясними нові копальні підвели. нові гудки пісні заводять, як знак і щастя, і надій, де за дінцем встають заводи в могутній величі своїй. шумлять сади над берегами вмаєї юності краю. де б я не був, а все ж думками лечу в донеччину свою.
