Починається вірш зі своєрідної розмови поета з сином про те, що він, підрісши, вирушить у життєву дорогу — з дорогою часто зв’язані зміни в людськім житті. Поет говорить про зустрічі, які чекають на сина на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Все, все може вибирати людина. І шляхи, якими піде. Та завжди з сином будуть «очі материнські і білява хата». Звернемо увагу на епітет «білява хата» — він не тільки передає традиційний білий колір хати, а й наче олюднює її, створює таке враження, неначе йдеться про живу істоту, людину. Шлях, у який виряджає сина поет, сповнений тривог і небезпек. Та сили юнакові, мужності надає рідна земля, любов до неї. Завершується поезія «Лебеді материнства» крилатою фразою, що здається створеною не Симоненком менш як тридцять років тому, а в сиву давнину і самим народом,— стільки в ній геніальної простоти, мудрості, глибини почуття й думки: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
