Олесь Гончар… Як він оберігав і примножував у суспільстві «ту енергію гуманності, доброти, національної честі і гідності» (А. Погрібний). Він був опорою українського національного відродження.Саме тому в романі «Людина і зброя» автор передає свою тривогу за майбутнє не тільки українського народу, а й усього людства, отже, за долю планети Земля.Сам Гончар був прикладом для наслідування у захисті національних святинь, у патріотизмі, бо вболівав за долю рідного народу. Він прагнув, щоб люди не виготовляли смертоносну зброю, а були мислителями, духовними творцями, справжніми господарями своєї землі.Герої роману «Людина і зброя» — такі ж молоді хлопці-солдати, як і сам автор, їхні долі схожі, тому що будучи студентами, юнаки добровольцями пішли на боротьбу з ворогом — захищати рідну землю. «Окопи стали для нас другим університетом», — згадує Гончар. Страшні реалії життя випали на долю Богдана Колосовського, Степури, Дробахи, Мирона Духновича, Слави Лагутіна… Але турбота про інших, солдатська взаємодо любов, синівський обов’язок перед державою, людська гідність допомагають вистояти у цьому пеклі, бо вони мають право на щасливе життя. Серед героїв особливо виділяється солдат Богдан Колосовський, який уособлює найкращі риси патріота. Мені здається, що це сам Олесь Гончар, бо і «листи» Богдана, які він символічно посилає в думках коханій, інтелектуально наповнені, що характеризує його як обдаровану, високогуманну натуру, якій довелося звідати найважчих випробувань.Своїм твором письменник возвеличує людину, її героїзм: «Ідемо, ідемо. Хочемо пройти крізь цей степ, як торпеди, крізь його аеродроми, засади, крізь усі небезпеки, що зустрінуться нам на путі. Здається тільки вийдеш — і вже не буде війни… Але, навіть гинучи, віритимеш, що після нас буде інакше, і все це більше не повториться, і щаслива людина, розряджаючи останню бомбу в сонячний день перемоги, скаже: «Це був останній кошмар на землі».
