У Емми Андієвської є цикл не зовсім звичайних казок-притч, об’єднаних спільним початком і закінченням.Казки були опубліковані разом у 2000 р. видавництвом «Зерна» і частина казок була видана видавництвом «Піраміда». Частина казок також опублікована у книжці «Джалапіта», виданій у 2006 р. львівським видавництвом «Піраміда».Збірка казок містить вісімнадцять оповідань. Перед самими казками, між ними та після них відбувається розмова між шакалом та консервною бляшанкою. Ці двоє, зустрівшись ввечері, домовляються розповідати один одному казки. Вони почали розмовляти про те, що люди їх не розуміють, забувають, «що речі, які перебувають в людському оточенні, олюднюються», теж мають душу. При цьому шакал розповідає казки із сумним закінченням, а бляшанка – казки із щасливим кінцем. Кожну розказану казку обоє коментують та інтерпретують її мораль по своєму.Як і в багатьох інших творах Андієвської, в казках відбувається олюднення речей. Шакал та бляшанка обговорюють власне уподібнення до людей.
