Мої батьки — дивовижні люди: вони приділяли мені стільки часу і уваги, що я завжди почувалася потрібною, мабуть, саме це відчуття дало мені впевненість в собі, врівноваженість. Навіть коли їхні справи заважали нашому спілкуванню, мої батьки вміли знайти правильні слова, щоб пояснити мені все, і я ніколи не сумнівалася, що мене у родині дуже люблять. Це забезпечувало мені майже постійне відчуття радості, звичайної повсякденної радості пізнання, спілкування, маленьких дитячих відкриттів. Мої батьки вміють пробачати помилки. За це я їм дуже вдячна: якщо в мене щось не виходить, я впевнена, що мене підтримають та щось порадять, але не засудять. Надмірні лінощі чи недбале ставлення до навчання в нашій родині зовсім не схвалюють, але коли я чогось не змогла, помилилася, не перемогла, я ніколи не боюсь про це розповідати, бо моя помилка — мій крок до самовдосконалення. І звісно, розумні вчаться на чужих помилках, але людей, які вчаться тільки на чужих помилках, не існує — так каже мій батько, підбадьорюючи мене. Мої батьки навчили мене не брехати. Тим, що завжди довіряли мені. І я так само довіряла їм. Ті моральні принципи, якими я зараз так пишаюсь — чесність, порядність, відчуття відповідальності, повага до інших людей, — усім цим я завдячую своїм батькам. Саме вони показали мені правильний шлях розвитку, яким я рухаюсь дотепер, вже багато в чому самостійно. Найголовніше ж — вони показали мені приклад чесного та гідного життя, сповненого праці і веселощів, творчості та уваги одне до одного. Якщо чесно, я починала цей твір із наміром написати про проблеми спілкування батьків і дітей, але, щойно почавши, відчула єдину потребу — подякувати. Мабуть, я щаслива людина. Кожен підліток так чи інакше свариться з батьками, це факт, але головне у цьому — розуміння, наскільки дрібними і несуттєвими є ці конфлікти у порівнянні з тією любов'ю та теплотою, що завжди є між батьками та їхньою дитиною
Мої батьки вміють пробачати помилки. За це я їм дуже вдячна: якщо в мене щось не виходить, я впевнена, що мене підтримають та щось порадять, але не засудять. Надмірні лінощі чи недбале ставлення до навчання в нашій родині зовсім не схвалюють, але коли я чогось не змогла, помилилася, не перемогла, я ніколи не боюсь про це розповідати, бо моя помилка — мій крок до самовдосконалення. І звісно, розумні вчаться на чужих помилках, але людей, які вчаться тільки на чужих помилках, не існує — так каже мій батько, підбадьорюючи мене.
Мої батьки навчили мене не брехати. Тим, що завжди довіряли мені. І я так само довіряла їм. Ті моральні принципи, якими я зараз так пишаюсь — чесність, порядність, відчуття відповідальності, повага до інших людей, — усім цим я завдячую своїм батькам. Саме вони показали мені правильний шлях розвитку, яким я рухаюсь дотепер, вже багато в чому самостійно. Найголовніше ж — вони показали мені приклад чесного та гідного життя, сповненого праці і веселощів, творчості та уваги одне до одного.
Якщо чесно, я починала цей твір із наміром написати про проблеми спілкування батьків і дітей, але, щойно почавши, відчула єдину потребу — подякувати. Мабуть, я щаслива людина.
Кожен підліток так чи інакше свариться з батьками, це факт, але головне у цьому — розуміння, наскільки дрібними і несуттєвими є ці конфлікти у порівнянні з тією любов'ю та теплотою, що завжди є між батьками та їхньою дитиною