Новаторство Самчука-романіста простежується в тяжінні до творення монолітних романних конструкцій, орієнтованих на історію, всю дійсність, де на суворо документальній основі побудовані моменти окремого (образи-персонажі, побутові реалії тощо), тоді як площина загального смислового поля моделюється шляхом авторського осмислення буття. Характерним для його романів є синтетичне поєднання всіх складових елементів: сюжетних ліній, складних наративних планів, системи різних мотивів, бінарних опозицій, роздумів тощо. Жанрова семантика творів митця позначена органічним поєднанням епічного начала з точним відтворенням динаміки почуттів, асоціацій, переживань, тобто сплавом епічного, ліричного й драматичного первнів. Історіософські роздуми, поєднуючись із пластикою образних елементів, надають романам особливого ритму, зчаста забарвлюючи окремі епізоди драматичною тональністю. Епічна розповідь переривається інтелектуальними вставками, емоційно-ліричними відступами, іноді інкрустується реалістично-імпресіоністичними настроями, тонким гумором, іронією. Це дозволяє говорити про У. Самчука як митця аналітично-ліричного складу, якому притаманне особливе естетичне осягнення дійсності й моделювання художнього світу.
