Видатний поет-мислитель Г. С. Сковорода був і зачинателем української літературної байки. У 1774 році він склав збірку "Басні Харьковскія", до якої увійшли тридцять байок. У них він висміював гонитву козацької старшини за дворянськими титулами, викривав поміщиків-паразитів, що живуть за рахунок народу, стверджував повагу до трудящого люду. Кілька байок Г. Сковорода присвятив злободенній темі про справжню цінність людини. Такою є байка "Ворона і Чиж". Автор показав короткозорість і егоїзм Ворони, яка назвала Чижа жабою за те, що він зеленого кольору. Хоча Ворона своїм співом більше нагадує квакання жаби. У кінцевому афоризмі - мораль байки: про людину слід судити не за зовнішніми якостями, а "Сердце и нравы человеческие, кто он таков, свидетельствовать должны..." У своїх байках Г. Сковорода доводив, що гідність людини визначають не титули й багатство, а її праця й чесність. У байці "Голова і Тулуб" автор засудив паразитизм і чванливість панів. Провідною темою більшості творів Г. Сковороди є тема "сродної праці", бо він вважав, що єдиним джерелом людського щастя є вільна праця за покликанням. Найповніше розкриває віру автора у величезне значення праці байка "Пчела і Шершень". Вона виражає погляди Сковороди на життєву необхідність трудитися, прославляє працю на благо суспільства й засуджує паразитичне існування ледарів та нероб. Шершень насміхається з Бджоли, що вона працює на інших, а Бджола-трудівниця засуджує тих, хто живе за рахунок інших, хто від народження лише п'є та їсть. Г. Сковорода різко засуджував дармоїдство поміщиків, називав їх шершнями або трутнями суспільства. У своїх байках Г. Сковорода описав мисливського собаку, найвеселішого і оді, коли полює зайця; змалював нудьгу бджоли, яка вмирає, хоча й замкнена була в достатку, бо не може літати, збираючи мед із запашних квітів. Отже, у своїх байках Сковорода утверджував високоетичні істини, осуджував штативні явища у суспільному житті, висміював недоліки й людські вади. А ще байкар закликав до чесності й справедливості, розсудливості й працелюбності.
