Івоніка федорчук — батько михайла і сави — людина чесна і трудолюбива. від природи він спокійний і лагідний, «з предивно ніжним почуттям і добротливо несмілим серцем». небагато радісних хвилин подарувало йому життя. він був колись «бідним зарубником», який хилився «перед людьми й богом», тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. лише невсипущою працею хлібороб досяг усього. важко і наполегливо працюючи разом із дружиною марійкою, івоніка стягся на чотири гектари землі, яку хоче передати синам. «як я колись замкну очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робочі вона підпливла нашою кров’ю і нашим потом», — говорить герой повісті. тому не дивно, що земля для нього — жива істота, рідна й дорога, з якою в уяві він розмовляє, обожнює її. івоніка любить її як джерело свого достатку, поваги, щастя, моральної стійкості.
