Безперечно, кожен з нас має на це свою власну, окрему думку. Але кожен з нас напевне зупиниться і одразу не підбере ємного і вичерпного визначення, бо важко знайти у світі країну більш химерну, більш містичну, більш несподівану і разом із тим більш чудову, прекрасну, ніж наша Україна. Ми часто навіть і не уявляємо, де саме ми живемо, хто самі ми є. А між тим ми, можливо, найдавніша eвропейська нація, наша генетична пам’ять зберігає тисячолітню інформацію цієї землі, яку наші предки перетворили з дикого степового ґрунту на родючу світову житницю, ми нізвідки не прийшли на ці терени, нікого не прогнали і нікому не нав’язували свого ладу. Але водночас чи є в світі другий такий народ, що витримав настільки жорстоку асиміляційну політику з боку сусідніх народів, настільки міцний етноцид, тотальне нищення всього національного, як це витримали ми, українці? І сьогодні, коли Україна стоїть на роздоріжжі світових шляхів, відроджуючись у муках, коли наше суспільство лихоманять хвороби вроджені чи набуті, коли крізь багно тихого чи голосного опору різноманітних “п’ятих колон” і “братніх народів”, численних “доброзичливців” і “укрАінцев”, ще гострішою стає необхідність доторкнутися до рідної землі, чітко і недвозначно самовизначитися і подивитися на самих себе.
І сьогодні, коли Україна стоїть на роздоріжжі світових шляхів, відроджуючись у муках, коли наше суспільство лихоманять хвороби вроджені чи набуті, коли крізь багно тихого чи голосного опору різноманітних “п’ятих колон” і “братніх народів”, численних “доброзичливців” і “укрАінцев”, ще гострішою стає необхідність доторкнутися до рідної землі, чітко і недвозначно самовизначитися і подивитися на самих себе.