Івоніка Федорчук – від природи спокійна і лагідна людина, працьовитий хлібороб і люблячий батько. Добре знаючи, що «чоловік без землі нічого не варт», він усе життя важко працює, щоб придбати землю. Земля для Івоніки становить смисл його життя. Віддавши все землі, що може віддати їй людина, він змушений і тепер щоденно наполегливо працювати для того, щоб триматися на ній, щоб не потрапити до лав безземельних селян. Говорячи, що «ми, наче чорні воли, тягаємо з ранку до ночі», Івоніка думає не про те, щоб полегшити свою працю, а про те, щоб більше енергії, більше сил, більше працьовитих рук віддати землі, бо «руки, за його висловом, - то все наше багатство, то наше добро, то наша скарбона».
