У статті "Дещо про ідею жіночого руху" О. Кобилянська зазначала: "Чим озброєна вона (жінка) до боротьби за існування, що зроблено для неї, щоб дати їй жити, як не перечить, не забороняє того природа: жити відповідно до своїх здібностей, своєї сили і своїх вимагань!.. їй лише одно не забороняється, в неї лише одна зброя в житті, а то: сльози, сльози, сльози!..". Проте у повісті " Земля " письменниця відходить від задекларованого, зображуючи два протилежних по своїй суті образи молодих жінок. Одна з них, бідна наймичка Анна є втіленням добра, жіночості. Інша, Рахіра — прадавня жінка-спокусниця, яка штовхає свого чоловіка до пізнання зла і разом з ним опиняється поза межами раю. Отже, виходить, що перша жінка — людина, яка викликає співчуття, а друга — осуд.
