Повість починається філософськими роздумами автора про те, що не треба на світі ні до чого надмірно прикипати душею, адже немає нічого вічного. Все минає, проходить. Люди народжуються, старіють, вмирають. Тому потрібно радіти, що маєш сім’ю — найбільше щастя, яким нагородив людину Бог. А якщо втратиш когось із рідних, то пам’ятай: «…що ти ховаєш сьогоднi, а тебе заховають завтра; i усi будемо укупi, у господа милосердного на вiчнiй радостi; i вже там не буде нiякої розлуки, i нiяке горе, i нiяке лихо нас не постигне». Потрібно бути набожним, молитися і просити у Господа прощення за всі гріхи.
Так робив і Наум Дрот «…був парень на усе село… Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка… а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн — вiн вже й там…». Бог був милосердним до чоловіка за те, що він був дуже побожним і благодійним, тому послав йому добру жінку — Настю «…добра, роботяща, хазяйка слухняна… усюди старається, б’ється, достає і вже зробить і достане, чого мужикові хотілось». Жили вони мирно в залогоді, в достатку, мали хазяйство, але не було у них довго дітей. Аж ось вимолили вони у Бога донечку, яку любили понад усе.
Повість починається філософськими роздумами автора про те, що не треба на світі ні до чого надмірно прикипати душею, адже немає нічого вічного. Все минає, проходить. Люди народжуються, старіють, вмирають. Тому потрібно радіти, що маєш сім’ю — найбільше щастя, яким нагородив людину Бог. А якщо втратиш когось із рідних, то пам’ятай: «…що ти ховаєш сьогоднi, а тебе заховають завтра; i усi будемо укупi, у господа милосердного на вiчнiй радостi; i вже там не буде нiякої розлуки, i нiяке горе, i нiяке лихо нас не постигне». Потрібно бути набожним, молитися і просити у Господа прощення за всі гріхи.
Так робив і Наум Дрот «…був парень на усе село… Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка… а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн — вiн вже й там…». Бог був милосердним до чоловіка за те, що він був дуже побожним і благодійним, тому послав йому добру жінку — Настю «…добра, роботяща, хазяйка слухняна… усюди старається, б’ється, достає і вже зробить і достане, чого мужикові хотілось». Жили вони мирно в залогоді, в достатку, мали хазяйство, але не було у них довго дітей. Аж ось вимолили вони у Бога донечку, яку любили понад усе.
Объяснение: