Я хочу сказати тоб за те, що ти дала мені життя, мама.
Дякую за тепло, ласку, доброту, турботу. Я пам’ятаю, як ти допомагала мені підніматися, коли я падав, як змащувала зеленкою мої обдерті коліна. Пам’ятаю манну кашу з грудочками, які я був радий тиснути ложкою, смачний чай з малиною, коли я був застуджений. Пам’ятаю і милі рукавиці на гумці, які не спадали з рук навіть в самий розпал гри.
Дякую за вірного чотирилапого друга, якого ти подарувала мені на мій день народження. Так ти вчила мене піклуватися про близьких, захищати й оберігати їх.
Ти вчила мене терпінню, коли нас розлучав дитячий садочок. Ми не бачили один одного цілий день! Я вже тоді терпів розлуку з тобою, мамо.
Дякую за добрий ранок, за теплий вечір. За посмішку, ніжні руки й обійми, за підтримку, за поради. Дякую за твій сміх, яким ти заповнювала весь простір. Дякую за блиск у твоїх очах, коли ти дивилася на мене.
Рідна, ти привчила мене до затишку, починаючи від душевної теплоти й закінчуючи лампочкою на кухні.
Воду, як могутню стихію Всесвіту, глибоко шанували наші предки. Особливо велику магічну Силу мала за їхніми уявленнями так звана «непочата» вода, набрана в криниці до схід сонця. У ній, настояній на зірницях, купали новонародженого, нею напували корів, щоб давали більше молока, і вмивалися, щоб не боятися пристріту, лихого ока.
«Здрастуй, водо Ульяно, колодязю Авраме і джерело Борисе»,-так на ім’я зверталися до води наші предки, перш ніж попрохати зцілити недугу, забрати лихо, принести вдачу, кохання. Воду, освячену в церкві на Водохрещення і Стрітення, колись зберігали в кожній родині упродовж року. Нею кропили в хаті, як дошкуляв домовик, освячували пасіку, коли уперше виносили вулики із зимівника, вживали від зурочення. Бігуча вода - в струмку чи річці - могла забрати і понести далеко всі хвороби, варто було лише викупатися в ній до схід сонця в чистий четвер перед Великоднем чи на самий Великдень опівночі.Отакі дива відбувались із звичайною водою
Здрастуй, мамо, мила моя, рідна, кохана!
Я хочу сказати тоб за те, що ти дала мені життя, мама.
Дякую за тепло, ласку, доброту, турботу. Я пам’ятаю, як ти допомагала мені підніматися, коли я падав, як змащувала зеленкою мої обдерті коліна. Пам’ятаю манну кашу з грудочками, які я був радий тиснути ложкою, смачний чай з малиною, коли я був застуджений. Пам’ятаю і милі рукавиці на гумці, які не спадали з рук навіть в самий розпал гри.
Дякую за вірного чотирилапого друга, якого ти подарувала мені на мій день народження. Так ти вчила мене піклуватися про близьких, захищати й оберігати їх.
Ти вчила мене терпінню, коли нас розлучав дитячий садочок. Ми не бачили один одного цілий день! Я вже тоді терпів розлуку з тобою, мамо.
Дякую за добрий ранок, за теплий вечір. За посмішку, ніжні руки й обійми, за підтримку, за поради. Дякую за твій сміх, яким ти заповнювала весь простір. Дякую за блиск у твоїх очах, коли ти дивилася на мене.
Рідна, ти привчила мене до затишку, починаючи від душевної теплоти й закінчуючи лампочкою на кухні.
Объяснение:
Воду, як могутню стихію Всесвіту, глибоко шанували наші предки. Особливо велику магічну Силу мала за їхніми уявленнями так звана «непочата» вода, набрана в криниці до схід сонця. У ній, настояній на зірницях, купали новонародженого, нею напували корів, щоб давали більше молока, і вмивалися, щоб не боятися пристріту, лихого ока.
«Здрастуй, водо Ульяно, колодязю Авраме і джерело Борисе»,-так на ім’я зверталися до води наші предки, перш ніж попрохати зцілити недугу, забрати лихо, принести вдачу, кохання. Воду, освячену в церкві на Водохрещення і Стрітення, колись зберігали в кожній родині упродовж року. Нею кропили в хаті, як дошкуляв домовик, освячували пасіку, коли уперше виносили вулики із зимівника, вживали від зурочення. Бігуча вода - в струмку чи річці - могла забрати і понести далеко всі хвороби, варто було лише викупатися в ній до схід сонця в чистий четвер перед Великоднем чи на самий Великдень опівночі.Отакі дива відбувались із звичайною водою
Подробнее - на -
Объяснение: