Перед тим як розглянути феномен політичної психології, слід з’ясувати насамперед сутність психології і політики, особли вості їх взаємовідносин і відмінності.
Психологія як наука, наукова дисципліна виникла у старо давні часи. У найзагальнішому значенні психологія (від старо грецьк. psyche — душа, психіка іlogos — слово, вчення) — це вчення про душу.
Роздуми про те, якими мають бути громадянин і влада, їх взаємовідносини, яким повинен бути правитель і які якості мати, якого мірою його правління залежить від підлеглих, зна ходимо ще в Аристотеля, Макіавеллі, Сенеки, Ж. Ж. Руссо, Гоб бса, А. Сміта, Г. Гегеля, Г. Лебона та багатьох інших видатних філософів минулого, праці яких можна вважати джерелами і за садами політичної психології як науки. Зрозуміло, що їх праці є лише спробами психологічного підходу до політики, позаяк власне політичної психології тоді ще не існувало. Хіба що можна виокремити праці Г. Лебона “Психологія народів і мас”, “Психо логія натовпу”, “Психологія соціалізму”, де великий французь кий мислитель спробував довести, що неабияку роль у жит тєдіяльності суспільств, держав, народів окрім вождів, королів та президентів відіграють народні маси, пересічні громадяни.
Значно пізніше з’явилися праці італійця С. Сігеле “Злочин ний натовп”, француза Г. Тарда “Соціальна логіка” та ін. Важ ливо, що ці та інші філософи, соціологи, історики почали до сліджувати саме психологічні аспекти в політиці, їх роль і вплив на діяльність людей, представників політичної еліти. Так, Г. Ле бон помітив важливу особливість: маса за відповідних умов може загрожувати неповторності особистості, а неорганізована, несвідома поведінка натовпу взагалі може спричинити невип равні ситуації в суспільному житті.
Перед тим як розглянути феномен політичної психології, слід з’ясувати насамперед сутність психології і політики, особли вості їх взаємовідносин і відмінності.
Психологія як наука, наукова дисципліна виникла у старо давні часи. У найзагальнішому значенні психологія (від старо грецьк. psyche — душа, психіка іlogos — слово, вчення) — це вчення про душу.
Роздуми про те, якими мають бути громадянин і влада, їх взаємовідносини, яким повинен бути правитель і які якості мати, якого мірою його правління залежить від підлеглих, зна ходимо ще в Аристотеля, Макіавеллі, Сенеки, Ж. Ж. Руссо, Гоб бса, А. Сміта, Г. Гегеля, Г. Лебона та багатьох інших видатних філософів минулого, праці яких можна вважати джерелами і за садами політичної психології як науки. Зрозуміло, що їх праці є лише спробами психологічного підходу до політики, позаяк власне політичної психології тоді ще не існувало. Хіба що можна виокремити праці Г. Лебона “Психологія народів і мас”, “Психо логія натовпу”, “Психологія соціалізму”, де великий французь кий мислитель спробував довести, що неабияку роль у жит тєдіяльності суспільств, держав, народів окрім вождів, королів та президентів відіграють народні маси, пересічні громадяни.
Значно пізніше з’явилися праці італійця С. Сігеле “Злочин ний натовп”, француза Г. Тарда “Соціальна логіка” та ін. Важ ливо, що ці та інші філософи, соціологи, історики почали до сліджувати саме психологічні аспекти в політиці, їх роль і вплив на діяльність людей, представників політичної еліти. Так, Г. Ле бон помітив важливу особливість: маса за відповідних умов може загрожувати неповторності особистості, а неорганізована, несвідома поведінка натовпу взагалі може спричинити невип равні ситуації в суспільному житті.