Соната — циклічний твір, у якому частини об’єднані спільним задумом, а їхня послідовність зумовлена образним змістом, єдиною ідеєю. У класичній сонаті зазвичай три частини, перша з яких написана в сонатній формі. Темповий контраст частин циклу такий: перша — швидка, друга — повільна, третя — знову швидка. За характером музики вони також різняться. Як саме? Драматургія сонати передбачає енергійні образи в першій частині, ліричний відступ — у другій, а потім — урочисто-святковий фінал. Загальна схема побудови сонати може змінюватися, варіюватися, складатися з іншої кількості частин (нерідко з чотирьох), але за кожною закріплюється своя «роль» у циклі. Принцип контрастного зіставлення зачищається основним для цього жанру.
Контраст важливий і для драматургії сонатної форми, де розвиток музики можна порівняти з дією у драматичному творі. Спочатку композитор знайомить нас з основними дійовими особами — контрастними музичними темами: головною і побічною партіями (ГП і ПП). Відбувається їх експонування, ніби «зав’язка драми». Потім теми розвиваються.
музична дія загострюється, досягає кульмінації, після чого наступає «розв’язка дії», головна і побічна теми повторюються, але вже у видозміненому вигляді.
Таким чином, сонатна форма складається з таких основних розділів:
• експозиція — експонування основних тем, «зав’язка»;
• розробка — розвиток основних тем;
• реприза — видозмінене повторення тем, завершення дії, «розв’язка». Отже, у сонаті можемо гати гармонійну упорядкованість форми, певну симетричність, подібну до архітектурних форм класицизму'.
Объяснение:
Соната — циклічний твір, у якому частини об’єднані спільним задумом, а їхня послідовність зумовлена образним змістом, єдиною ідеєю. У класичній сонаті зазвичай три частини, перша з яких написана в сонатній формі. Темповий контраст частин циклу такий: перша — швидка, друга — повільна, третя — знову швидка. За характером музики вони також різняться. Як саме? Драматургія сонати передбачає енергійні образи в першій частині, ліричний відступ — у другій, а потім — урочисто-святковий фінал. Загальна схема побудови сонати може змінюватися, варіюватися, складатися з іншої кількості частин (нерідко з чотирьох), але за кожною закріплюється своя «роль» у циклі. Принцип контрастного зіставлення зачищається основним для цього жанру.
Контраст важливий і для драматургії сонатної форми, де розвиток музики можна порівняти з дією у драматичному творі. Спочатку композитор знайомить нас з основними дійовими особами — контрастними музичними темами: головною і побічною партіями (ГП і ПП). Відбувається їх експонування, ніби «зав’язка драми». Потім теми розвиваються.
музична дія загострюється, досягає кульмінації, після чого наступає «розв’язка дії», головна і побічна теми повторюються, але вже у видозміненому вигляді.
Таким чином, сонатна форма складається з таких основних розділів:
• експозиція — експонування основних тем, «зав’язка»;
• розробка — розвиток основних тем;
• реприза — видозмінене повторення тем, завершення дії, «розв’язка». Отже, у сонаті можемо гати гармонійну упорядкованість форми, певну симетричність, подібну до архітектурних форм класицизму'.