Палка та щира любов М. Стельмаха до Батьківщини відбилася в його творчості. З натхненням описує він красу рідної природи. Боротьба весни з зимою особливо приваблює поета. Читача зачаровують незвичайні образи, що виникають в уяві письменника: Гаї спинились над водою І тихо входять в клекіт рік, І хмелем бродить під корою В березах чистий, свіжий сік. Природа здається М. Стельмаху живою істотою. Земля, хмільна і запашна, піднімає буйні трави. Мені особливо подобається, що хмари ввижаються поету лебедями, «які із ополонок воду п’ють». Цей образ вражає поетичністю і красою. М. Стельмах, надзвичайно чутливий до відтінків і настроїв навколишнього середовища, сповнений радістю у ці дні відродження природи: В ці дні бажання світ щасливий Черпнути відрами до дна… Усі свої сили поет прагне віддати праці на рідній землі: «сміло сіяти на ниви багатство ярого зерна». У душі Михайло Стельмах не просто споглядач, який з захопленням дивиться на прекрасну природу рідного краю, а трудівник-землероб. Мене зачаровує неординарність сприйняття письменником української землі, а також синівська любов і пошана до неї.
