ПЕЧАЛЬ НА ЯШМОВОМУ ҐАНКУ На яшмових сходах біліє холодна роса. Промокли панчохи. Пливуть мовчазні небеса. Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній печальний — На тихій воді він тремтить і повільно згаса.
ЖАРТОМА ПРИСВЯЧУЮ МОЄМУ ДРУГОВІ ДУ ФУ На гірській верховині, де вибігли сосни на схили, Випадково зійшлися ополудні наші стежки. — Ох, шановний мій друже, та й як же ви зблідли й змарніли! Чи важка ж то робота — складати у віршах рядки?
НА САМОТІ СИДЖУ В ГОРАХ ЦЗІНТІНШАНЬ Зграя птиць пролетіла і зникла ту ж мить вдалині, Сиротлива хмаринка за ними слідом поспішає. Я на гори дивлюся — і не набридає мені, Горам також на мене
Переклади Л. Первомайського
Входжу в річку, грає осіння вода... люблю свіжість цих лілій. зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках, хвилюється заводь... дивна ця година... громадяться шовкові хмари... хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм; з тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше... в горі й надії дивлюся туди... північний вітер в обличчя. Переклад І. Лисевича та В. Іллі
ЗАПИТАННЯ І ВІДПОВІДЬ У ГОРАХ Мене спитали, в чому смисл мого життя у горах. Я усміхнувсь і промовчав, ну що тут говорити! З дерев опалі пелюстки пливуть у далечі-безвісті — В новий, у зовсім інший світ, байдужі до людського!
ПІСНЯ ПРО СХІД І ЗАХІД СОНЦЯ Сопне виходить із закамарків Сходу, Ніби здіймається з самого споду земного. Пропливе по небу й зникає в Західнім морі... А де ж бо стайня для шістки його драконів?1 Світило, як стало світити, ніколи вже й дня не спочине. В людині ж — нема тої сили, щоб рухатись довго, як сонце. Весною не дякують стебла промінню — за квіти розпуклі. Не зляться на вітер осінній дерева — за зірване листя. Не знаємо, хто це бичем підстьобує пори року, Та є природний закон: усе процвітає й вмирає. Візнице сонця Сіхе, чому в безбережних хвилях Ти ввечері топиш його й сама всю ніч байдикуєш? А був же колись, Лу Ян2 — от сила духу! — На небі сонце спинив, змахнувши списом.
ПЕЧАЛЬ НА ЯШМОВОМУ ҐАНКУ
На яшмових сходах біліє холодна роса.
Промокли панчохи. Пливуть мовчазні небеса.
Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній печальний —
На тихій воді він тремтить і повільно згаса.
ЖАРТОМА ПРИСВЯЧУЮ МОЄМУ ДРУГОВІ ДУ ФУ
На гірській верховині,
де вибігли сосни на схили,
Випадково зійшлися
ополудні наші стежки.
— Ох, шановний мій друже,
та й як же ви зблідли й змарніли!
Чи важка ж то робота —
складати у віршах рядки?
НА САМОТІ СИДЖУ В ГОРАХ ЦЗІНТІНШАНЬ
Зграя птиць пролетіла
і зникла ту ж мить вдалині,
Сиротлива хмаринка
за ними слідом поспішає.
Я на гори дивлюся —
і не набридає мені,
Горам також на мене
Переклади Л. Первомайського
Входжу в річку, грає осіння вода...
люблю свіжість цих лілій.
зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках,
хвилюється заводь...
дивна ця година... громадяться шовкові хмари...
хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм;
з тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше...
в горі й надії дивлюся туди... північний вітер в обличчя.
Переклад І. Лисевича та В. Іллі
ЗАПИТАННЯ І ВІДПОВІДЬ У ГОРАХ
Мене спитали, в чому смисл мого життя у горах.
Я усміхнувсь і промовчав, ну що тут говорити!
З дерев опалі пелюстки пливуть у далечі-безвісті —
В новий, у зовсім інший світ, байдужі до людського!
ПІСНЯ ПРО СХІД І ЗАХІД СОНЦЯ
Сопне виходить
із закамарків Сходу,
Ніби здіймається
з самого споду земного.
Пропливе по небу
й зникає в Західнім морі...
А де ж бо стайня
для шістки його драконів?1
Світило, як стало світити,
ніколи вже й дня не спочине.
В людині ж — нема тої сили,
щоб рухатись довго, як сонце.
Весною не дякують стебла
промінню — за квіти розпуклі.
Не зляться на вітер осінній
дерева — за зірване листя.
Не знаємо, хто це бичем
підстьобує пори року,
Та є природний закон:
усе процвітає й вмирає.
Візнице сонця Сіхе,
чому в безбережних хвилях
Ти ввечері топиш його
й сама всю ніч байдикуєш?
А був же колись, Лу Ян2 —
от сила духу! —
На небі сонце спинив,
змахнувши списом.