Так вони і дружили. Бджілка перелітала з квіточки на квіточку і розказувала де бувала, що бачила, а квіточки з радістю протягували до бджілки свої жовті серединки, повні меду. Одного ранку сонечко заховалося за хмарами. Прилетіла бджілка збирати мед, аж меду нема. Квіточки без сонечка міцно-міцно постуляли свої пелюсточки, посхиляли голівоньки, поховали жовтенькі серединки з медом. Політала-політала бджілка, сіла та й зажурилася.
Аж чує, хтось їй крильця лоскоче. Озирнулася, а це вітерець-жартівник на билинці гойдається.
- Чому, бджілонько, зажурилася? – вітерець у бджілки питає.
- Жу-жу-жу! Я з квіточками друж-жу-жу-! Мед у них беру. А сьогодні меду немає, бо хмарки на небі заховали сонечко ілася бджілка.
- Не журись, - засміявся вітерець, - зараз ми всі хмарки розженемо, буде тобі сонечко!
Сказав так і полинув у небо. Став там на всі боки дмухати. Туди подув, сюди подув – хмарки й розлетілися. Визирнуло сонечко. Засяяло. Лагідно промінчиками по квіточках пройшлося. Зраділи квіточки. Голівоньки підняли. Пелюсточки розтулили. До сонечка заусміхалися.
Зраділа бджілка. До квіточок полетіла, вітерцеві дякує. І квіточки вітерцеві дякують, бо без бджілки та без сонечка їм теж сумно було. Полоскотав їх вітерець, та й полетів далі. А бджілка майнула мед збирати. З квіточки на квіточку перелітає:
- Жу-жу-жу! Де літала, розкажу-жу-жу!
- Шу-у-у! – шелестять у відповідь квіточки та радісно слухають бджілку.
- Жу-жу-жу! Де літала розкажу-жу-жу! – розмовляла бджілка.
- Шу-шу-шу-! – шелестіли квіточки своїми листочками, радо слухаючи бджілчині розповіді.
Так вони і дружили. Бджілка перелітала з квіточки на квіточку і розказувала де бувала, що бачила, а квіточки з радістю протягували до бджілки свої жовті серединки, повні меду.
Одного ранку сонечко заховалося за хмарами. Прилетіла бджілка збирати мед, аж меду нема. Квіточки без сонечка міцно-міцно постуляли свої пелюсточки, посхиляли голівоньки, поховали жовтенькі серединки з медом. Політала-політала бджілка, сіла та й зажурилася.
Аж чує, хтось їй крильця лоскоче. Озирнулася, а це вітерець-жартівник на билинці гойдається.
- Чому, бджілонько, зажурилася? – вітерець у бджілки питає.
- Жу-жу-жу! Я з квіточками друж-жу-жу-! Мед у них беру. А сьогодні меду немає, бо хмарки на небі заховали сонечко ілася бджілка.
- Не журись, - засміявся вітерець, - зараз ми всі хмарки розженемо, буде тобі сонечко!
Сказав так і полинув у небо. Став там на всі боки дмухати. Туди подув, сюди подув – хмарки й розлетілися. Визирнуло сонечко. Засяяло. Лагідно промінчиками по квіточках пройшлося. Зраділи квіточки. Голівоньки підняли. Пелюсточки розтулили. До сонечка заусміхалися.
Зраділа бджілка. До квіточок полетіла, вітерцеві дякує. І квіточки вітерцеві дякують, бо без бджілки та без сонечка їм теж сумно було. Полоскотав їх вітерець, та й полетів далі. А бджілка майнула мед збирати. З квіточки на квіточку перелітає:
- Жу-жу-жу! Де літала, розкажу-жу-жу!
- Шу-у-у! – шелестять у відповідь квіточки та радісно слухають бджілку.