Твір "Тіні забутих предків" є багатогранним, зокрема вдало написаним, бо кожен читач може винести з нього щось персонально для себе. Ліричні настрої у повісті розкриваються здавалося б традиційну тему, кохання. Але через цю призму можна побачити і філософські думки автора про життя і смерть, зародження життя, буття на цьому світі і в кінці кінців світогляд самих гуцулів. Вони жадали "набутися" на цьому світі, що означало не тільки тяжку працю, а й відпочинок, зокрема духовний. Насолода природою та її надрами, добрі балачки з товаришами та щире кохання. Але зовсім по-іншому сприймаються слова Палагни, що зрадила Івана: "Овва! То вже мені і погуляти не вольно... Я хочу набутись. Раз живемо на світі..." Справді — раз. Та чи означає це, що можна кривдити одне одного, бажати зла? Саме тому й не можна, що життя таке коротке. Іван став сохнути, а Палагна — цвісти. Автор ніби вимальовує меланхолію життя, бо воно не може бути хорошим весь час. Повість завершується картиною поховання Івана. "Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер". Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго. Незабаром почалися ігри, пролунав сміх.
Життя міняється кожну хвилину, білі смуги заміняють чорні, і навпаки. Але що буде вічним завжди - життя.
Сумне, чи веселе воно буде продовжуватися на цьому світі, помреш ти чи зостанешся живим.
кхм кхм
Твір "Тіні забутих предків" є багатогранним, зокрема вдало написаним, бо кожен читач може винести з нього щось персонально для себе. Ліричні настрої у повісті розкриваються здавалося б традиційну тему, кохання. Але через цю призму можна побачити і філософські думки автора про життя і смерть, зародження життя, буття на цьому світі і в кінці кінців світогляд самих гуцулів. Вони жадали "набутися" на цьому світі, що означало не тільки тяжку працю, а й відпочинок, зокрема духовний. Насолода природою та її надрами, добрі балачки з товаришами та щире кохання. Але зовсім по-іншому сприймаються слова Палагни, що зрадила Івана: "Овва! То вже мені і погуляти не вольно... Я хочу набутись. Раз живемо на світі..." Справді — раз. Та чи означає це, що можна кривдити одне одного, бажати зла? Саме тому й не можна, що життя таке коротке. Іван став сохнути, а Палагна — цвісти. Автор ніби вимальовує меланхолію життя, бо воно не може бути хорошим весь час. Повість завершується картиною поховання Івана. "Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер". Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго. Незабаром почалися ігри, пролунав сміх.
Життя міняється кожну хвилину, білі смуги заміняють чорні, і навпаки. Але що буде вічним завжди - життя.
Сумне, чи веселе воно буде продовжуватися на цьому світі, помреш ти чи зостанешся живим.