Уже понад півтора століття поема І. Котляревського "Енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. І це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, Котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.
За римською міфологією, Еней був сином троянця Анхіза і богині Венери, який після загибелі Трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в Лаціумі. Згодом нащадки Енея заснували великий Рим.
А от як починається "Енеїда" Котляревського:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди казак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
І одразу — де той Рим! Наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. І товариші його — хіба ж це греки? І пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. А боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (Нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).
Еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.
Коли Еней і його воїни потрапляють до Дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. Але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.
Уже понад півтора століття поема І. Котляревського "Енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. І це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, Котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.
За римською міфологією, Еней був сином троянця Анхіза і богині Венери, який після загибелі Трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в Лаціумі. Згодом нащадки Енея заснували великий Рим.
А от як починається "Енеїда" Котляревського:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди казак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
І одразу — де той Рим! Наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. І товариші його — хіба ж це греки? І пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. А боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (Нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).
Еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.
Коли Еней і його воїни потрапляють до Дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. Але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.