Чиновник казенної палати, вдівець, літній, одружився з молоденькою, красунею, донькою військового начальника. Він був мовчазний і скромний, а вона знала собі ціну. Він був худий, високий, сухотні, носив окуляри кольору йоду, говорив трохи сипло і, якщо хотів сказати щось гучніше, зривався у фістулу. А вона була невелика, чудово й міцно складена, завжди добре одягнена, дуже уважна й господарська вдома, погляд мала пильний. Він здавався настільки ж нецікавий у всіх відносинах, як безліч губернських чиновників, але й першим шлюбом був одружений з красунею – і всі тільки руками розводили: за що і чому йшли за нього такі?
І ось друга красуня спокійно зненавиділа його семирічного хлопчика від першої, вдала, що зовсім не помічає його. Тоді й батько, від страху перед нею, теж удав, ніби в нього немає і ніколи не було сина. І хлопчик, від природи живий, лагідний, став у їхній присутності боятися слово сказати, а там і зовсім причаївся, став ніби неіснуючим у хаті.
І ось друга красуня спокійно зненавиділа його семирічного хлопчика від першої, вдала, що зовсім не помічає його. Тоді й батько, від страху перед нею, теж удав, ніби в нього немає і ніколи не було сина. І хлопчик, від природи живий, лагідний, став у їхній присутності боятися слово сказати, а там і зовсім причаївся, став ніби неіснуючим у хаті.