Автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю “та й продав за них свою силу й роки”. Для маленького Михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. Автор згадує як “… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі”.
Дід Михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. “Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт”.
Дід Дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. Завжди був чесним та не боявся стояти за правду. Мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. “Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них.
Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук”.
Дід дуже любив свою дружину та прожив з нею весь вік “наче молодята”. Для Михайлика дід з бабусею стали прикладом надзвичайно добрих, мудрих та чесних людей, в яких “жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору…, недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини”.
За своє довге життя дід Дем’ян пережив багато поневірянь проте умів “шанувати i добрих людей, i мовчазну скотину, i святу працю, i святий хлiб” тiльки не вмiв ” шанувати свого здоров’я”. Смерть діда дуже вразила хлопчика, залишила тугу в його душі.
Автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю “та й продав за них свою силу й роки”. Для маленького Михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. Автор згадує як “… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі”.
Дід Михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. “Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт”.
Дід Дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. Завжди був чесним та не боявся стояти за правду. Мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. “Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них.
Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук”.
Дід дуже любив свою дружину та прожив з нею весь вік “наче молодята”. Для Михайлика дід з бабусею стали прикладом надзвичайно добрих, мудрих та чесних людей, в яких “жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору…, недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини”.
За своє довге життя дід Дем’ян пережив багато поневірянь проте умів “шанувати i добрих людей, i мовчазну скотину, i святу працю, i святий хлiб” тiльки не вмiв ” шанувати свого здоров’я”. Смерть діда дуже вразила хлопчика, залишила тугу в його душі.
Удачi!