строві Кіпр мешкав великий митець Пігмаліон. Він різьбив чудові статуї, які прикрашали храми богів. Жив Пігмаліон самотньо, уникав жінок. Жодна смертна жінка не подобалася митцеві, він шукав у жінці досконалої краси, а досконалими можуть бути тільки боги.
Слава про скульптора поширювалася все далі, збільшувалася і його майстерність. Статуї, зроблені з мармуру або інших твердих матеріалів, були надзвичайно схожі на живих людей. Тільки через неприродно блідий колір шкіри було зрозуміло, що то статуї.
Одного разу Пігмаліону вдалося вирізати з дорогоцінної слонової кістки статую молодої жінки дивовижної краси. Чим частіше милувався Пігмаліон своїм творінням, тим більше Пігмаліон знаходив в ньому достоїнств. Йому стало здаватися, що жодна з смертних жінок не перевищує його статую красою і благородством. Ревнуючи до кожного, хто міг би її побачити, Пігмаліон нікого не пускав у майстерню. На самоті – вдень у променях Геліоса, вночі при світлі лампад – захоплювався юний цар статуєю, шепотів їй ніжні слова, обдаровував квітами і коштовностями, як це роблять закохані. Він назвав її Галатеєю, одягнув її в пурпур і посадив поруч із собою на трон.
строві Кіпр мешкав великий митець Пігмаліон. Він різьбив чудові статуї, які прикрашали храми богів. Жив Пігмаліон самотньо, уникав жінок. Жодна смертна жінка не подобалася митцеві, він шукав у жінці досконалої краси, а досконалими можуть бути тільки боги.
Слава про скульптора поширювалася все далі, збільшувалася і його майстерність. Статуї, зроблені з мармуру або інших твердих матеріалів, були надзвичайно схожі на живих людей. Тільки через неприродно блідий колір шкіри було зрозуміло, що то статуї.
Одного разу Пігмаліону вдалося вирізати з дорогоцінної слонової кістки статую молодої жінки дивовижної краси. Чим частіше милувався Пігмаліон своїм творінням, тим більше Пігмаліон знаходив в ньому достоїнств. Йому стало здаватися, що жодна з смертних жінок не перевищує його статую красою і благородством. Ревнуючи до кожного, хто міг би її побачити, Пігмаліон нікого не пускав у майстерню. На самоті – вдень у променях Геліоса, вночі при світлі лампад – захоплювався юний цар статуєю, шепотів їй ніжні слова, обдаровував квітами і коштовностями, як це роблять закохані. Він назвав її Галатеєю, одягнув її в пурпур і посадив поруч із собою на трон.