Гайавату (англ. Hiawatha) - герой поеми Лонгфелло «Пісня про Гайавату» (1855). Образ Г. має міфологічні та історичні прототипи. Історичний Р. жив у XVI ст. в Північній Америці і став одним із засновників ліги п'яти ірокезьких племен. Спочатку він був одним з вождів племені онондага, де йому протистояв енергійний і честолюбний вождь Атотаро. Г. був вигнаний, і його усиновила плем'я могауков. Саме ім'я Г. етимологічно пояснюється як наслідувати ім'я одного з вождів цього племені (за іншим тлумаченням Г. - це стародавнє божество мисливців та рибалок). Найавторитетніший вождь могауков - Деканавіда став прихильником Г., і разом вони організували союз чотирьох племен, до яких пізніше приєдналися і Онон-Даги (легенда про позбавлення Г. та Деканавідой вождя онондага Атотаро від злих духів). Пізніше в індіанському міфології Р. стали ототожнювати з Манабозо (індейск. кролик) - одним із класичних варіантів культурного героя-першопредка, творця життєвих благ і винахідника ремесел і звичаїв. Лонгфелло, який при написанні поеми глибоко цікавився фінським народним епосом «Калевала», надав Г. риси, багато в чому схожі з космогонічними героями «Калевали»-Вейнемей-неном і Ільмаріненом. Сам Лонгфелло писав про образ Г.: «Я написав її (поему) на підставі легенд, які панують серед північноамериканських індіанців. У них йдеться про людину чудесного походження, який був посланий до них розчистити їхні річки, ліси й рибальські місця і навчити народи мирним мистецтвам. У різних племен він був відомий під різними іменами: Мічабу, Чіабо, Фаренавайгон і Гайавата, що означає - пророк, учитель ». У поемі поява Г. як «пророка» пророкує прабатько індіанців, «Владика Життя» Гітчі манить. Г. з'являється на світ як син Західного Вітру й онук зірки (місяця). Він несе мир і порядок індіанських племен, постійно бореться зі злом і захищає добро. Він вчить індіанців землеробства і писемності. Г., на думку Лонгфелло, стає «вчителем людства». У міфологічних паралелях Г. - Прометей індіанського народу. Г. не лише міфологічний - він ще й романтичний герой, що втілює ідеал американських романтиків, їх мрію про героя, який найбільш повно злилися з природою (Емерсон). Г. з дитинства вчиться розуміти природу, вільно спілкуватися з усім живим і неживим в ній, знати її мову. Його розум здатний сприймати та осягати природу. Романтизовані відносини між Р. і його дружиною, між Р. і його друзями. Г. об'єднує в собі риси поета і воїна - він покликаний звільнити світ від чудовиськ, він приклад доброти і благородства. В образі Г. Лонгфелло як би спресовує воєдино три часи: міфологічний час першопредків (час зародження ритуалів і звичаїв, зародження писемності і поезії), час історичний (об'єднання ірокезьких племен) і час ідеальне (в якому Г. виступає як гостинного господаря, який підготував свій народ до зустрічі з білими християнами, як би передавального свої землі і їх мешканців нової епохи заселення Америки європейцями). Таким чином, Г. перетворюється в грандіозний образ народного героя, що пов'язує минуле, сучасне і майбутнє. Наприкінці поеми Г. залишає свої племена, відпливаючи в пирозі на Захід, як би виконавши призначену йому місію. разом з героями Ф. Купера сформували узагальнений «образ індіанця» північноамериканської літератури. Для російських письменників (зокрема, для Л. Толстого) Г. представлявся народним героєм, ідеально втіленим в літературному творі.
Гайавату (англ. Hiawatha) - герой поеми Лонгфелло «Пісня про Гайавату» (1855). Образ Г. має міфологічні та історичні прототипи. Історичний Р. жив у XVI ст. в Північній Америці і став одним із засновників ліги п'яти ірокезьких племен. Спочатку він був одним з вождів племені онондага, де йому протистояв енергійний і честолюбний вождь Атотаро. Г. був вигнаний, і його усиновила плем'я могауков. Саме ім'я Г. етимологічно пояснюється як наслідувати ім'я одного з вождів цього племені (за іншим тлумаченням Г. - це стародавнє божество мисливців та рибалок). Найавторитетніший вождь могауков - Деканавіда став прихильником Г., і разом вони організували союз чотирьох племен, до яких пізніше приєдналися і Онон-Даги (легенда про позбавлення Г. та Деканавідой вождя онондага Атотаро від злих духів). Пізніше в індіанському міфології Р. стали ототожнювати з Манабозо (індейск. кролик) - одним із класичних варіантів культурного героя-першопредка, творця життєвих благ і винахідника ремесел і звичаїв. Лонгфелло, який при написанні поеми глибоко цікавився фінським народним епосом «Калевала», надав Г. риси, багато в чому схожі з космогонічними героями «Калевали»-Вейнемей-неном і Ільмаріненом. Сам Лонгфелло писав про образ Г.: «Я написав її (поему) на підставі легенд, які панують серед північноамериканських індіанців. У них йдеться про людину чудесного походження, який був посланий до них розчистити їхні річки, ліси й рибальські місця і навчити народи мирним мистецтвам. У різних племен він був відомий під різними іменами: Мічабу, Чіабо, Фаренавайгон і Гайавата, що означає - пророк, учитель ». У поемі поява Г. як «пророка» пророкує прабатько індіанців, «Владика Життя» Гітчі манить. Г. з'являється на світ як син Західного Вітру й онук зірки (місяця). Він несе мир і порядок індіанських племен, постійно бореться зі злом і захищає добро. Він вчить індіанців землеробства і писемності. Г., на думку Лонгфелло, стає «вчителем людства». У міфологічних паралелях Г. - Прометей індіанського народу. Г. не лише міфологічний - він ще й романтичний герой, що втілює ідеал американських романтиків, їх мрію про героя, який найбільш повно злилися з природою (Емерсон). Г. з дитинства вчиться розуміти природу, вільно спілкуватися з усім живим і неживим в ній, знати її мову. Його розум здатний сприймати та осягати природу. Романтизовані відносини між Р. і його дружиною, між Р. і його друзями. Г. об'єднує в собі риси поета і воїна - він покликаний звільнити світ від чудовиськ, він приклад доброти і благородства. В образі Г. Лонгфелло як би спресовує воєдино три часи: міфологічний час першопредків (час зародження ритуалів і звичаїв, зародження писемності і поезії), час історичний (об'єднання ірокезьких племен) і час ідеальне (в якому Г. виступає як гостинного господаря, який підготував свій народ до зустрічі з білими християнами, як би передавального свої землі і їх мешканців нової епохи заселення Америки європейцями). Таким чином, Г. перетворюється в грандіозний образ народного героя, що пов'язує минуле, сучасне і майбутнє. Наприкінці поеми Г. залишає свої племена, відпливаючи в пирозі на Захід, як би виконавши призначену йому місію. разом з героями Ф. Купера сформували узагальнений «образ індіанця» північноамериканської літератури. Для російських письменників (зокрема, для Л. Толстого) Г. представлявся народним героєм, ідеально втіленим в літературному творі.