Чи до всіх людей можна ставитися гуманно? На перший погляд відповідь має бути ствердною, адже ніби всі люди здатні до співчуття. В ідеалі — так, але життя іноді вносить свої корективи..Таке важливе питання порушує у своїй новелі "Гер переможений" Л. Пономаренко.
У новелі визначається делікатна проблема. Головна героїня згадує про дитячі роки, які пройшли у невеликому містечкові. Там були полонені німці, які після закінчення Великої Вітчизняної війни будували житловий квартал. Полонені працювали сумлінно, "з любов’ю і розпачем". З любов’ю — тому що не вміли працювати погано, а розпач виникав через їхнє становище.
Привертає увагу образ тяжко хворого полоненого на ім’я Фрідріх. Навесні він скопав маленьку грядочку і посіяв нагідки. Фрідріх дуже любив своїх доньок, фото яких завжди було з ним. Він боявся, розуміючи, що може їх ніколи не побачити.
А діти, серед яких була і героїня новели, ненавидячи німців як ворогів, "розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці".
З часом жителі містечка вже не сердилися на німців. Вдови їх жаліли, іноді приносили їм їжу та одяг, роздивлялися фото їхніх дружин та дітей. Німці були щиро вдячні за увагу та турботу.
Як не дивно, у людей, які пережили війну, зникла ненависть до колишніх ворогів. Виявляється, навіть горе не знищує доброти душі. А співчуття залишається навіть у тих, хто зазнав страждання.
Фінал новели трагічний. Фрідріх повісився. Його поховали, просто укинувши в яму, навіть не насипавши горба. Воно й зрозуміло: він ворог, хоча й полонений.
Чи до всіх людей можна ставитися гуманно? На перший погляд відповідь має бути ствердною, адже ніби всі люди здатні до співчуття. В ідеалі — так, але життя іноді вносить свої корективи..Таке важливе питання порушує у своїй новелі "Гер переможений" Л. Пономаренко.
У новелі визначається делікатна проблема. Головна героїня згадує про дитячі роки, які пройшли у невеликому містечкові. Там були полонені німці, які після закінчення Великої Вітчизняної війни будували житловий квартал. Полонені працювали сумлінно, "з любов’ю і розпачем". З любов’ю — тому що не вміли працювати погано, а розпач виникав через їхнє становище.
Привертає увагу образ тяжко хворого полоненого на ім’я Фрідріх. Навесні він скопав маленьку грядочку і посіяв нагідки. Фрідріх дуже любив своїх доньок, фото яких завжди було з ним. Він боявся, розуміючи, що може їх ніколи не побачити.
А діти, серед яких була і героїня новели, ненавидячи німців як ворогів, "розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці".
З часом жителі містечка вже не сердилися на німців. Вдови їх жаліли, іноді приносили їм їжу та одяг, роздивлялися фото їхніх дружин та дітей. Німці були щиро вдячні за увагу та турботу.
Як не дивно, у людей, які пережили війну, зникла ненависть до колишніх ворогів. Виявляється, навіть горе не знищує доброти душі. А співчуття залишається навіть у тих, хто зазнав страждання.
Фінал новели трагічний. Фрідріх повісився. Його поховали, просто укинувши в яму, навіть не насипавши горба. Воно й зрозуміло: він ворог, хоча й полонений.