Дівчинка дуже страждає без батьків, родини, але тішить себе тим, що тато пішов на небо, щоб бути разом із мамою та іншими дітьми. Їй дуже самотньо і вона щосили намагається знайти для себе розраду, тягнеться до людей, які, на жаль, не завжди до неї привітні. Наче естафету, несе героїня по життю придуману батьком «гру в радість». А сама вона , як маленька іскорка, запалює цю радість в кожній людині, змінюючи її життя на краще: холодна й стримана тітка Поллі стає турботливою, доброю й чуйною тітонькою; завжди привітний і добрий лікар Чилтон зумів порозумітися з коханою й одружитися, стати щасливим чоловіком; замкнутий, похмурий, одинокий Джон Пендлтон змінився на люблячого й турботливого батька усиновленого ним хлопчика Джиммі; у завжди сумного, зневіреного, бездомного Джиммі з’явилися і сім’я, і батько, і будинок; Ненсі полюбила своє ім’я; дратівлива, вразлива, змучена своєю довготривалою хворобою місіс Сноу стала терпимою, уважнішою до оточуючих, дозволила відчиняти вікна і впускати у свою колись темну оселю сонячне світло, розчісувати своє кучеряве волосся й робити зачіски. Вона навіть почала в'язати одяг для дітей з притулку; усвідомив свою місію і священик Пол Форд, який до зустрічі з Полліанною свої проповіді починав словами: «Горе вам…». Тепер всі його проповіді розпочиналися зі слів: «Радійте, люди…». І все це завдяки маленькій дівчинці Полліанні, яка стала для жителів невеличкого містечка путівником, рятівником, ангелом, що розбудив у них позитивне, навчив бачити хороше у всьому, навіть у негативному. А саме головне – Полліанна навчила їх радіти життю! Завдяки грі в радість героїня знайшла багато друзів як серед однолітків, так і серед дорослих.
Дівчинка дуже страждає без батьків, родини, але тішить себе тим, що тато пішов на небо, щоб бути разом із мамою та іншими дітьми. Їй дуже самотньо і вона щосили намагається знайти для себе розраду, тягнеться до людей, які, на жаль, не завжди до неї привітні. Наче естафету, несе героїня по життю придуману батьком «гру в радість». А сама вона , як маленька іскорка, запалює цю радість в кожній людині, змінюючи її життя на краще: холодна й стримана тітка Поллі стає турботливою, доброю й чуйною тітонькою; завжди привітний і добрий лікар Чилтон зумів порозумітися з коханою й одружитися, стати щасливим чоловіком; замкнутий, похмурий, одинокий Джон Пендлтон змінився на люблячого й турботливого батька усиновленого ним хлопчика Джиммі; у завжди сумного, зневіреного, бездомного Джиммі з’явилися і сім’я, і батько, і будинок; Ненсі полюбила своє ім’я; дратівлива, вразлива, змучена своєю довготривалою хворобою місіс Сноу стала терпимою, уважнішою до оточуючих, дозволила відчиняти вікна і впускати у свою колись темну оселю сонячне світло, розчісувати своє кучеряве волосся й робити зачіски. Вона навіть почала в'язати одяг для дітей з притулку; усвідомив свою місію і священик Пол Форд, який до зустрічі з Полліанною свої проповіді починав словами: «Горе вам…». Тепер всі його проповіді розпочиналися зі слів: «Радійте, люди…». І все це завдяки маленькій дівчинці Полліанні, яка стала для жителів невеличкого містечка путівником, рятівником, ангелом, що розбудив у них позитивне, навчив бачити хороше у всьому, навіть у негативному. А саме головне – Полліанна навчила їх радіти життю! Завдяки грі в радість героїня знайшла багато друзів як серед однолітків, так і серед дорослих.