Кінець 1845-го року Шевченко провів в Переяславі у свого приятеля лікаря А. Козачковського. Поет півтора місяця тяжко хворів і на Різдво (25 грудня) в передчутті близької смерті, написав «Заповіт». В ньому, усвідомлюючи своє значення для України і свою роль не просто Поета, але й батька нації, він заповідав поховати себе на найвищому кургані («могилі»), з якої він міг би прозирати всю свою країну (щоб «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий»). За умов прадавньої степової України на подібну честь і шану могли розраховувати лише найславетніші зі скіфських царів. А поетові тоді був тридцять один рік!
